До заміжжя я була щасливою власницею квартири – скромної однушки в 35 квадратів, яка дісталася мені у спадок від бабусі, а за свої гроші, зароблені особисто в Польщі на грибах і яблуках, я зробила в ній ремонт-цукерочку.
Але відразу після весілля свекруха викликала мого чоловіка Максима на сімейну раду і сказала, що тепер він повинен підписати відмову від спадщини. Мовляв, все одно він тепер при квартирі, а батьківський будинок вже «справедливо» дістанеться його молодшій сестрі.
Той самий фокус вони провернули і зі своїм старшим сином — відразу після одруження позбавили його всіх прав на спадщину.
Навіщо? А щоб «злі невістки» не відчепили потім собі частку від сільського будинка свекрів.
Мій шлюб протривав лише 3 роки, але після розлучення я мало не залишилася без житла. Адже це була моя квартира – не куплена під час заміжжя і не придбана за спільні гроші. Але колишній чоловік був щиро впевнений, що також має на неї права.
У суді Максим навіть зажадав від мене розписки про те, що я зобов’язана надати йому кімнату або зняти йому житло за власні кошти.
Причина, на його думку, була простою: якщо на розлучення подала дружина, то вона й повинна думати, де йому далі жити. Адже через мене він залишився без спадщини і даху над головою!
Про те, щоб повернутися до батьків, звичайно, навіть не йшлося — там давно й міцно панувала молодша сестричка з чоловіком і двома малими дітлахами-погодками.
Добре, що на роботі йому пообіцяли допомогти зі службовим житлом, він вирішив не втрачати нагоди і терміново виписався від мене за своєю ініціативою.
Після цього випадку я почала звертати увагу на те, що подібні речі відбуваються і в інших сім’ях.
В однієї моєї знайомої дочка буквально прилипла до батьківського гаманця. Доросла 30-річна жінка щиро вважала їхні гроші своїми.
Нещодавно вона дізналася, що батько з матір’ю переклеїли вдома шпалери, і влаштувала їм розбір польотів: виявляється, панночка давно мріяла вставити пластикові вікна.
А буває, що батьки починають забирати гроші у своїх дітей. Особисто знаю хлопця, у якого батько демонстративно розмахував перед носом спеціальним зошитом, куди кілька років заносив витрати на дитину — від навчання до купівлі нових кросівок.
У результаті син почав працювати з 17 років і перші роки справно віддавав батькові всю зарплату.
Моя колишня однокурсниця за свій рахунок зробила ремонт у свого хлопця. Їй здавалося, що все справедливо: вона періодично живе у нього і тому вкладається в оновлення житла, яке згодом може стати їхнім спільним сімейним гніздечком.
Через рік стосунки закінчилися: хлопець залишився у відремонтованій двушці, а дівчина — на вулиці.
Від таких стосунків, здавалося б, близьких людей часом стає ніяково. Може, я наївна, але чому в одних випадках батьки примудряються ставити рідних доньок та синів «на лічильник», а в інших – дорослі діти тягнуть гроші з літніх батьків та матерів?
Чому не можна по-людськи домовитися щодо житла у шлюбі чи спадщини? Що дає тобі право претендувати на зароблені іншими гроші?
Якщо я ще раз замислюсь про заміжжя, то обов’язково укладу шлюбний договір. І нехай мене хтось засудить — адже багато хто досі вважає таку угоду чимось ганебним, начебто не довіряєш ти, сяка-така така, рідній людині.
Вибачте, але я вже наступила на ці граблі і ще раз опинитись у подібній ситуації не хочу. Мені не потрібно чужого, але я маю точно знати, що в мене ніхто не забере моє житло, яке спочатку мені належало.
Я із задоволенням допоможу батькам, куплю їм путівку на курорт чи побутову техніку, але не допущу їх до обговорення своїх витрат. Нехай навіть у мене виникне конфлікт з ними.
Добре пам’ятаю, як моя бабуся закотила сцену, коли її старша дочка, моя тітка, купила додому м’які меблі. Підкреслю – собі додому і за свої гроші. Але бабуся цілий тиждень дзвонила їй кожну годину і кричала:
«Чого це тобі м’якого під 5-ю точкою захотілося?!»
Окреме питання – розділ спадщини. Згадайте, як часто поряд із дуже старими бабусями та дідусями раптом з’являються родичі, які до цього сто років з ними не спілкувалися.
А зараз раптом згадали. Ще б пак: хтось із них незабаром може зірвати великий куш — цілу квартиру чи будинок!
Бувають інші ситуації. Знайома моїх батьків вмовила чоловіка не подавати на розлучення: наче й так уже разом не живуть, навіщо по рацсах і судах зайвий раз бігати.
Але коли літній чоловік відчув себе погано, дружина відразу перебралася до нього, вигнала його пасію і почала активно наглядати за дідом.
Його такий стан розтягнувся на 5 років, і весь цей час дружина не випускала його з поля зору. Подружжя тихо одне одного не переносило, але бабуся якось хитро примудрилася оформити на свого чоловіка опіку.
І ось вона нарешті отримала у спадок довгоочікувану крихітну квартиру. Через якийсь час жінка продала її і всі гроші віддала онукові. Задоволений хлопець одразу купив собі машину. От і думай, чи коштувала ця «висиджена» квартира 5 років життя.
Мені здається, деякі люди не хочуть сподіватися лише на себе у фінансовому плані. Все-таки набагато простіше приліпитися до чужого житла або трепетно чекати, коли старші родичі відпишуть квартиру.
Напевно, звідси й звичка рахувати чужі гроші, коли діти до сивого волосся висять на батьках, а ті у свою чергу хочуть бути в курсі всіх їхніх витрат і командувати їхнім життям.
Я б не хотіла брати участь у подібних сімейних інтригах – надто багато енергії на них витрачається. І ось що я вам щиро скажу.
Навіть якщо мої батьки, перебуваючи в здоровому глузді та твердій пам’яті, з якоїсь причини захочуть заповідати свою квартиру не мені та не своїм онукам, я їх зрозумію. Зрештою, це виключно їхнє право. А я завжди сама собі зароблю.
Фото – ілюстративне, авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
