Добрі люди мені відкрили очі на те, що моя Ліда в Польщі, окрім роботи, знайшла собі ще й Адама. Того дня я повертався з роботи розгублений. Я з тривогою чекав дружину. Як тільки вона переступила поріг, я сказав, що все знаю. Її реакцію я досі не можу забути. Але найгірше трапилося 24.02.22. В нас же з нею двійко діточок, яких я не маю змоги бачити вже рік
Мене звуть Дмитро, мені 38 років, я розлучений. У нас з колишньою дружиною двоє дітей, сину чотирнадцять, дочці п’ять. Ми розлучилися через нове кохання моєї колишньої дружини. Ліда їздила на підробіток (Туди назад. Ми живемо на границі, так скажемо) в Польщу, і там й знайшла свого Адама.
Зі своєю дружиною я познайомився у двадцять років, Ліда на два роки молодша. Ми познайомилися на роботі. Ми обоє працювали в магазині, вона касиром, я комірником. Приблизно через пів року вона переїхала до мене. Я тоді жив з батьками, сестра щойно виїхала, тож у нас було дві кімнати. Ліда залишилася сиротою, коли їй було п’ятнадцять. Її виховувала бабуся.
Можливо тому, що Ліда мала такі погані спогади про своє дитинство, а також жила досить бідно, вона була вдячна за кожну прекрасну мить, вона також була дуже скромною. Я її так любив. Я ніколи не зустрічав такої дівчини.
Приблизно через три роки після нашого знайомства відійшла у вічність бабуся Ліди. Вона залишила квартиру, куди ми й переїхали. Ми відгуляли весілля, у нас народився син Матвій. Але квартира була для нас замала. Ми її продали і купили більшу. Ми також взяли кредит, і мої батьки також багато внесли.
Ліда була вдома, я знайшов кращу роботу, був начальником великого складу на околиці нашого міста. Нам було добре, тому на роботу Ліда пішла лише тоді, коли син пішов у перший клас. Знову працювала касиром у супермаркеті.
П’ять років тому у нас народилася дочка. Коли Марічці було два рочки, Ліда з подругою почала їздити в Польщу, для підробітку. Я не заперечував, оскільки розумів, що дружині також потрібно час від часу “виходити в люди”.
Незважаючи на те, що ми обоє були зайнятими людьми, нам вдавалося поєднувати це з доглядом за дітьми та увагою для себе.
Про те, що вона “наставила мені гори” з поляком, я дізнався приблизно через рік часу. Не буду розказувати, як я про все дізнався, просто світ не без добрих людей.
Того дня я прийшов додому з роботи. Ліда якраз мала повернутися з Польщі. І я прямо сказав їй, що все знаю. Ліда не стала виправдовуватися, вона зізналася і сказала мені, що любить свого Адама і хоче зі мною розлучитися. Я нічого не зрозумів, я б легко пробачив їй, якби вона з ним розлучилася, але вона не хотіла про це й чути.
Не було сенсу переконувати її, я намагався кілька разів, але вона все одно добивалася свого. Я виїхав, діти залишилися з Лідою. Нас розлучили досить швидко, домовилися і про гроші, і про те, як я буду бачити дітей. Ми продали квартиру, виплатили решту кредиту і розділили гроші. Цей Адам переїхав в Україну. Вони з Лідою і моїми дітьми жили на орендованій квартирі.
Я не пропускав жодної можливості, щоб побути з дітьми. Я їх сильно люблю і скучаю. Вони діляться зі мною всім. В нас дуже гарні стосунки.
Але 24 лютого 2022 року все змінилося.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Адам забрав моїх дітей та Ліду в Польщу буквально на другий день. Дозволу на вивезення моїх діточок тоді не треба було. І ось вже рік часу, як я бачу своїх найрідніших людей лише через вайбер. Щось підказує мені моє серце, що вони в Україну більше не повернуться.
Як жити далі, я не знаю. Я в розпачі…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua