fbpx
життєві історії
Добу я не спала… 2 смужки… Що робити? Як тепер закінчити університет? Господи, а мамі з татом як сказати? Серце в п’ятах і його немає поруч, поїхав якраз… Так лячно… Набираю номер і гудки – як вічність: – Алло, любий, привіт… Вибач, що пізно… Не можу сама більше думати. Я все ж таки, напевно, при надії… Плачу

Добу я не спала… 2 смужки… Що робити? Як тепер закінчити університет? Господи, а мамі з татом як сказати? Серце в п’ятах і його немає поруч, поїхав якраз… Так лячно… Набираю номер і гудки – як вічність:

– Алло, любий, привіт… Вибач, що пізно… Не можу сама більше думати. Я все ж таки, напевно, при надії… Плачу… Що ми тепер будемо робити?

– Привіт, маленька! Ти зараз заспокоїшся і ляжеш спати, а завтра я приїду і ми понесемо заяву в рацс, а ще вранці я подзвоню своїй мамі і скажу: “Привіт, Бабусю!»

А назвтра він дійсно приїхав з величезним букетом білих троянд і здоровенним ведмедем… А тепер у нас чудовий малюк, який, до речі, вже кричить: «Пливіт, бабусько!»

І університет я закінчила. І працюю на чудовій роботі. І стільки раз вже переконалася, що нічого в цьому житті не страшно, якщо поруч з тобою СПРАВЖНІЙ ЧОЛОВІК!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page