Добу я не спала… 2 смужки… Що робити? Як тепер закінчити університет? Господи, а мамі з татом як сказати? Серце в п’ятах і його немає поруч, поїхав якраз… Так лячно… Набираю номер і гудки – як вічність: – Алло, любий, привіт… Вибач, що пізно… Не можу сама більше думати. Я все ж таки, напевно, при надії… Плачу

В нас паски завжди пекла свекруха, а мені Лариса Андріївна казала за цю справу і не братись, бо тут потрібен досвід і мудрість літ. Її ж в цей день чіпати не можна. То вона молиться, то місить і ніхто не має права в хату зайти. Ми в той день навіть не дихали. А цього року я нікому нічого не сказавши, вирішила спекти, так би сказати “пробні” пасочки. – Як, ти паски спекла? А коли ти місила? Це ж треба руками і до години часу. Я й не бачила! – А після дзвінка дочки свекруха взагалі відмовилась цього року випікати вироби

Я в невістках вже сімнадцять років. Живемо ми зі свекрухою – так собі. Бувають

життєві історії 0

Я довго мовчала, а не раз і закривала очі на витрати чоловіка на дочку, від попереднього шлюбу, але те, що вимагає від батька Тетяна тепер, це вже занадто. То я маю на собі і на синочку економити, бо вона, дівка, якій двадцять один рік, не може сама на свої забаганки заробити. Я розуміла, коли виходила заміж за Бориса, що буде не легко, бо він вже був розлучений і виховував дочку, але не на стільки

Я довго мовчала, а не раз закривала очі на витрати чоловіка на дочку від

життєві історії 0

Я нічого такого Вірі Дмитрівні і не сказала. Чого вона образилася, хто його знає. Навіть сина не дочекалася, щоб той її додому підкинув. Ігор повернувся з роботи швидше, щоб маму завести, тому був здивований її відсутністю. Я ж до її приходу готувалася і млинців насмажила і чайок її улюблений заварила. Але свекрусі було не до млинців. На кухні в нас арка, тому вона попросила мене пройти в спальну і зачинила двері, щоб діти нічого не почули

Я нічого такого Вірі Дмитрівні і не сказала. Чого вона образилася, хто його знає.

життєві історії 0

Ми з чоловіком живемо у курортному місті на Закарпатті. Краса, краєвиди, водоспади, чани, гори – самі розумієте. Щомісяця у будь-яку пору року – гості. Минулого тижня приїхав мій двоюрідний брат із дружиною та дворічною дитиною. Відразу до проблеми: вона не прибирає, зовсім, і майже не готує. Я і кухар, і прибиральниця. Намагалася делікатно натякнути невістці, що від допомоги у побуті не відмовлюся. – Ось плита, – кажу, – тут пилосос, ганчірки, якщо раптом мене не буде вдома. – Я маю встигнути підлогу за собою вимити чи як? – здивовано підняла фарбовані київські брівки Світланка

Ми з чоловіком живемо у курортному місті на Закарпатті. Краса, краєвиди, водоспади, чани, гори

життєві історії 0

От я в халепу втрапила, скажу я вам. Минуло всього три роки, як ми одружилися з чоловіком, і ось я – сучасна Ізаура, ну ви зрозуміли. Село, його батьки, родичі. І я батрачу за всіх і на всіх. Молода ж, одна дитина у нас всього, сповнена сил і невичерпної юнацької енергії. Як побралися ми Максимом, то жити стали разом з його батьками. Ви б знали, у яке “гніздечко” я потрапила! Днями я просто вирішила накивати п’ятами з цього будинку. Вже нема сил боротися. Чоловік не хоче переїхати жити окремо принципово. Мене весь час контролює свекруха: о котрій вставати, у скільки лягати, якщо кудись їхати в гості або погуляти – треба відпрошуватися, і то часто не можна. Вдома це роби, те роби, то курей патрати, то буряки сапати, через день приходить в гості її дочка з сім’єю, вечеряють і йдуть, а її діти все розкидають, після них треба все прибрати. Кожну неділю в лазню приїдуть старший син із сім’єю, у нас вдома живуть ще двоє його двоюрідні брати, вони ввечері пізно приходять з роботи їм окремо треба давати чай. Часто гості, запрошують як мінімум 30 чоловік, у мене навіть на дитину немає часу, не кажучи вже про чоловіка

От я в халепу втрапила, скажу я вам. Минуло всього три роки, як ми

життєві історії 0

Все через батьківський будинок, цей наш з братом спадок. Мені вже далеко за 50. А я тепер маю оце так хвилюватися. І шо робити – взагалі не відомо, а з братом тепер стосунки – сумніше не придумаєш. Батько покинув цей світ торік. А у мене є брат, який дуже хотів, щоб дім дістався йому. Хоча Микита – добре забезпечена людина, має свій будинок, добре оплачувану роботу, зі своєю дружиною тримають магазин одягу, дітей не мають. І у чоловіка, І в сина скромні зарплати, а у мене пенсія взагалі дуже маленька. Брат за татового життя робив усе можливе, аби батько відписав йому дім. Але тато на це не пішов, і підписав мені дарчу на пів будинку

Все через батьківський будинок, цей наш з братом спадок. Мені вже далеко за 50.