У борг під відсотки рідній доньці? Хіба так можна поступати з рідною донькою.
— Я всього у своєму житті добилася сама! – любить повторювати п’ятдесятирічна Ірина Романівна. — Сама вчилася, працювала, робила кар’єру. Все, що сьогодні маю — тільки моя заслуга!
Ірина Романівна — жінка яскрава, впевнена у собі, сучасна, досі багато працює, але й повноцінно відпочиває: мандрує, дивиться світ, спілкується з людьми. З близьких у неї лише доросла дочка, у якої вже своя сім’я та маленька дитина.
До молодої родини жінка не лізе – у них своє життя, у неї своє. Дочці у декреті живеться непросто, але кожен сам коваль свого щастя. І проблем також, вважає Ірина Романівна.
Виходити заміж за чоловіка, у якого ні кола, ні двору, народжувати дитину саме зараз і сидіти з нею вдома доньку ніхто не змушував. А брати квартиру в іпотеку — тим більше. Але молодим захотілося все й одразу.
Вони не скаржаться, але жінка бачить, що із фінансами у них складнощі. Після всіх виплат залишається лише на макарони.
— Ну, як же так? — журиться подруга Ірини Романівни. — Ти геть здуріла, а рідній дочці в мороз з дому вийти нема в чому. Неправильно це якось!
— А що, мені її до сивого волосся одягати та взувати? — знизує плечима Ірина Романівна. — Вона доросла вже, дитину має. Чоловік у неї є, ось хай він їй все й купує. Мені ось свого часу ніхто не допомагав. Я з дитиною на руках пробивалася одна, а їх як-не-як двоє. Нехай самі справляються! А то швидко на шию сядуть. Як зараз модно: з дитиною посидь, грошей дай, та ще й слова проти не скажи! Ні. Вийшла заміж – сама-сама!
Втім, Ірина Романівна вважає, що дочці вона й так допомогла чудово: позичила гроші на початковий внесок.
Під відсотки, щоправда. Менше, ніж банківські, але все ж таки.
Самі б вони цю суму не зібрали ні за що.
Тут теж маленька хитрість: дочка думає, що мати, своєю чергою, зайняла ці гроші у подруги. Тому й віддати треба із відсотками. Насправді подруга матері жодного відношення до грошей не має.
— Якби знали, що мої гроші, обов’язково почалися б затримки платежів — адже мати може й потерпіти, нікуди не дінеться, — пояснює свої інтриги Ірина Романівна. — А тут чужа людина гроші чекає, не мама рідна, підводити ніяк.
Тому платять більш-менш вчасно. Утискаються, скриплять, економлять на їжі, м’ясо купують тільки дитині. Але що вдієш, борг треба віддавати. Передають гроші матері, а та наче «віддає потім подрузі».
Подруга про це попереджена, при зустрічі, Ірину Романівну перед дочкою прикриє, але, мабуть, уперше за їхню багаторічну дружбу зрозуміти такого вчинку не може.
У неї самої син-підліток, і влаштовувати такі атракціони власній дитині подруга, за її словами, нізащо не стала б. Наживатись на своїх — та ну! Вже зі своєю дитиною чим могла, поділилася б.
Але Ірина Романівна, вважає інакше. Їй ці гроші також не з неба впали. Це подушка безпеки на старості. До пенсії прикупить на них квартирку, здаватиме і житиме спокійно, ні від кого не залежить.
До того ж допомога дорослим дітям — це, зрештою, ведмежа послуга. Легкі гроші – погані. Хочуть жити добре — хай крутяться.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
