fbpx

Дочка мені сказала: “Мамо, ми що, в первісно общинному світі живемо? Для кого весь цей цирк влаштовувати?”. А я все рівно з чоловіком ображена, і дуже сильно. Не до добра все це! Ой, не до добра!

Дочка мені сказала: “Мамо, ми що, в первісно общинному світі живемо? Для кого весь цей цирк влаштовувати?”. А я все рівно з чоловіком ображена, і дуже сильно. Не до добра все це! Ой, не до добра!

– У мене таке враження складається, що він взагалі уникає нас! — каже Марія Василівна. – Остап, наш майбутній зять! Наша донька з ним майже два роки зустрічається, але за цей час ми його лише кілька разів бачили. А тиждень тому Галинка прийшла додому і повідомила, що виходить заміж, бо вони з Остапом подали до РАЦСу заяву. Потім донька сказала, що весілля буде за місяць.

Якщо чесно, то Марія Василівна з чоловіком трохи розгублені і можна навіть сказати, що трохи ображені, бо вони завжди вважали, що перед поданням заяви наречений зобов’язаний спочатку з батьками поговорити і в них Галинки руки просити.

– Потрібно поговорити про майбутнє молодих! – Розповідає Марія Василівна. — Він же нам повинен розповісти, на які гроші вони збираються жити і де будуть вити своє сімейне гніздечко.

Наречений та наречена однолітки, зараз молодим людям двадцять чотири. Вони лише університет закінчили, але, незважаючи на це, вже встигли знайти роботу. Галина живе з батьками, а Остап з приятелем винаймає житло. Батьки Остапа живуть не далеко від Києва та хлопцю звідти зовсім не зручно діставатися роботи. А крім цього, він вважає, що дорослий чоловік не повинен жити з батьками.

– Відгуляємо весілля та візьмемо квартиру в оренду, а потім почнемо потихеньку збирати на власне житло! – Розповідає батькам Галина. – Ми вже встигли щось зібрати, а крім цього Остапу обіцяють на роботі підвищення, отже, і зарплата в нього побільшає. Може я також візьму новий проєкт. Отак, потихеньку, я думаю, що через кілька років нам удасться накопичити на власне житло.

– А чого ж ви так швидко вирішили грати весілля? Ти щось від нас приховуєш?

– Ти, мамо, у своєму розумі? Звичайно, ні! – Каже Галина. — Ми не плануємо найближчих років п’ять обзаводиться спадкоємцями. Ми хочемо пожити для себе. Ми навіть із весіллям вирішили не морочитися, тим більше що через цю ситуацію в країні і світі ресторани сьогодні працюють, а завтра вже ні. Ми вирішили, що просто підемо та розпишемося і на цьому крапка.

Все здається цілком логічним, але Марія Василівна вважає з чоловіком, що їм це повинен розповідати наречений, а не донька. Саме так відбувалося, коли сама Марія Василівна зібралася заміж за батька Галини. Зрозуміло, що ніхто на одне коліно не ставав, але того дня Марія Василівна прийшла додому зі своїм нареченим, і вони весь вечір обговорювали з її батьками плани на їхнє подальше життя.

– Було одразу видно, що чоловік налаштований серйозно, він готовий взяти на себе відповідальність за дружину. Та й моїм батькам було після цього спокійніше, бо вони вже розуміли, що віддають доньку в надійні руки. А тепер що?

Здається, що Остап – добрий хлопець: він дуже самостійний, працьовитий, він усе своє життя вже розпланував на кілька років уперед, але він категорично не йде на контакт із майбутньою тещею та тестем. Батьки Галини неодноразово запрошували Остапа в гості, але хлопець так жодного разу і не прийшов.

Навіть цього літа, батьки Галини запрошували молодих поїхати з ними на дачу, батько дівчини навіть привід придумав, мовляв, треба допомогти викосити траву на ділянці.

– Проте наречений доньки просто передав п’ять тисяч, щоб батьки нареченої найняли людей, які зроблять це замість нього. Зрозуміло, що ми все дітям повернули. Але сам факт такої поведінки нас не порадував!

Але на той час він був просто хлопцем нашої доньки. Зараз у голові Марії Василівни зовсім не вкладається, чому Остап не хоче просити руки своєї дівчини у її батьків.

– Мені здається, що він такою поведінкою демонтує неповагу не лише до нареченої, а й до її батьків. – ділиться мати Галини.

Однак донька в такій поведінці нареченого не бачить нічого поганого. Галина вважає, що вона доросла і самостійна людина, яка цілком здатна сама вирішити свою долю. У двадцять першому столітті вже ніхто не просить руки у батьків нареченої. На всі питання матері та батька Галина і сама може дати їм більш ніж вичерпні відповіді.

Галина впевнена, що її батьки зробили з мухи слона, вона від них такого не очікувала. У свою чергу батько та мати дівчини вважають себе дуже скривдженими: адже їхня донька йде під вінець, а їхньої навіть згоди не запитав ніхто.

А як ви вважаєте у наш час варто просити руки дівчини у її батьків чи ні?

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page