fbpx
життєві історії
Дочка моя Віолета працювала в Києві перекладачем, і 6 років тому вийшла заміж за француза, виїхала в Ліон. У дочки вже доє дітей. І от тут купа подиву, питань – як вони виховують дітей! На дитячі сльози – чхати. Не закочують сцен, не перебирають у їжі, завжди вітаються з сусідами. – Мені хотілося б цілий день тримати свою дитину на руках, але я знаю, що це не піде

Дочка моя Віолета працювала в Києві перекладачем, і 6 років тому вийшла заміж за француза, виїхала в Ліон.

Я щдуже не хотіла виїжджати з України, але лишилася без чолоіка сама у квартирі в Харкові. Страшно було… Тому я у квітні все-таки поїхала до Віолети у Францію.

Все мені у принципі нормально, у дочки вже доє дітей. І от тут купа подиву, питань – як вони виховують дітей!

Я зі здивуванням почала помічати, що французькі діти ніколи не закочують сцен, не перебирають у їжі, завжди вітаються з сусідами, не перебивають дорослих і знають, що таке «ні».

На жаль, це різко контрастує з тим, що нас оточує в Україні. У мене купа знайомих, які покірно терплять дикі витівки своїх дітей і буквально ходять перед ними на задніх лапках.

Справа в тому, що за французькими законами молоді мами або повертаються на роботу через 10 тижнів після народження дитини, або змушені відмовитися від зарплати на користь скромної допомоги.

Бабусі та дідусі рідко беруть участь у вихованні дітей, обмежуючись зустрічами у вихідні або свята. Тому, повернувшись на роботу, француженки зазвичай віддають дитину в ясла або наймають няню.

Дитина з юного віку опиняється в оточенні чужих людей, швидше адаптується до світу і стає більш незалежною від батьків.

Що мені кинулося в очі, французькі батьки чітко формулюють основні правила поведінки та неухильно вимагають їх виконання. Наприклад: в автомобілі дитина повинна сидіти у спеціальному сидінні та пристібатися. Без варіантів.

Переходити дорогу можна, тільки тримаючи дорослого за руку, лягати спати потрібно в певний час, за столом слід сидіти правильно. У різних сім’ях можуть бути різні правила, але вони повинні виконуватися беззаперечно.

У Франції всі члени сім’ї мають свої ролі. Батьки – головні, діти підкоряються головним. Французькі діти зростають у цьому переконанні, тому в сім’ях немає суперечок та опору. Діти розуміють, що підпорядкування дорослим – це правило, і порушувати його не можна.

Я побачила, як дочка й зять-француз керуються цим принципом у відносинах із власними дитьми, і здивувалася, що він працює. Правда для того, щоб повною мірою реалізувати своє верховенство, доведеться бути суворішим, не намагатися за будь-яку ціну сподобатися, а це багатьом батькам дається нелегко.

Одна французька мати пояснила це так, а Віолета мені переклала: “Моя робота не в тому, щоб бути їм другом. Із дітьми це не працює. Ви повинні бути їхньою матір’ю і добре їх виховувати. Мені хотілося б цілий день тримати свою дитину на руках, але я знаю, що це не піде їй на користь».

Ось так.

Мене здивувало, що французи спокійно ставляться до дитячих сліз. Батьки повинні чітко розуміти, плаче дитина з вагомої причини або просто вередує, і вміють виявляти примхи.

Якщо дитина просто влаштувала істерику, дорослі не повинні звертати на неї уваги. Найчастіше діти влаштовують такі сцени, щоби привернути увагу, змусити батьків змінити прийняте рішення і здатися.

Але водночас французькі батьки намагаються там, де це можливо, не обмежувати свободу дітей. Вони не втручаються у дитячі конфлікти, дозволяючи малечі самим навчитися себе захищати. “Якщо бійки немає, то і втручатися не варто!” – скаже французька мама і матиме рацію.

Важливий момент для всіх батьків – це навчитися розділяти дрібні витівки та серйозні провини. Карати варто лише за другі, адже якщо карати однаково, то дитина не побачить різниці.

Французи вважають, що дуже важливо хоча б раз на день збиратися всім разом за обіднім столом. Діти та дорослі їдять однакову їжу, «дитяча» їжа у Франції практично відсутня.

Батьки не змушують дітей їсти нову їжу, якщо вона їм якимось чином не подобається, але завжди наполягають на тому, що варто спробувати.

З ранніх років у Франції дітей навчають гарним манерам. Діти вітаються з гостями та сусідами, спокійно поводяться у чергах, поступаються місцем літнім людям у громадському транспорті. З пелюшок їх вчать говорити 4 важливі слова: «дякую», «доброго дня», «будь ласка», «до побачення».

Батьки спокійно ставляться до того що, що п’ятирічний француз ще вміє читати. Адже дитинство – це час, коли головне — навчитися мріяти, пізнавати світ довкола себе, вчитися бути чемним і відповідальним. А навчитися читати та писати дитина ще встигне, так вони вважають і я майже згідна.

Неділя тут – традиційно і свято сімейний день.

Цього дня всією родиною вибираються до парку, на пікнік, прогулянки на велосипеді. Французи дуже дбайливо ставляться до цього дня і намагаються завершити всі господарські і робочі справи в суботу.

А під час візиту до супермаркету діти зазвичай не влаштовують вимагань з батьків з приводу смакот, які батьки відмовилися їм купити, оскільки можуть купити їх за власні кишенькові гроші. Перші кишенькові гроші діти починають одержувати у віці 7 років. Зазвичай їхній місячний розмір дорівнює віку дитини.

Ось такі цікавини. У мене багато часу, бо у визовання Жана і Софійки я не втручаюся, тому є час спостерігати і вивчати досвід цією країни. А чи повернуся додому – час і життя покажуть.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.