Дочка переступила поріг, і я відразу відчула її невдоволення. – Як це так звільнилася з роботи? Мамо, ти при своєму розумі? – Я розумію її невдоволення. Всю свою пенсію я кожного місяця віддавала Тані, в них з чоловіком троє діток, а жила я на зарплату. А тепер так вже не буде. Я вважаю, що діти вже дорослі, і повинні самі собі давати раду, а не заглядати в гаманець стареньких батьків. Таня розлючена. – І як тепер нам жити? Ти про нас подумала?
Думаю, що багато з нас, особливо, коли наступає старість, розуміє, що міг би прожити своє життя краще, але нічого вже змінити не можливо. Так і у мене, нічого, крім жалю. Зараз мені 58 років, позаду невдалий шлюб, депресія і розлучення.
Але в якийсь момент я глянула на своє життя і зрозуміла, що час, що залишився, відведений мені Богом, я нарешті-то можу прожити по-іншому. Перше, що я зробила – звільнилася з роботи. Стало важче матеріально, адже пенсія невелика. Зате з’явився час погуляти в парку, поспілкуватися з подругами, та й просто поніжитись довше вранці.
Я вперше за своє життя була щаслива, поки не приїхала дочка і дізналася, що я звільнилася з роботи. Хоча вона і намагалася приховати своє невдоволення, але я бачила, що вона ледве стримує себе, щоб не нагрубити мені, бо як так, жити в своє задоволення.
Справа в тому, що я допомагала їй грошима (віддавала майже всю пенсію), а тепер грошей немає. Дочка в декретній відпустці з третьою дитиною, в чоловіка зарплатня не велика, але підробити він і не думає, а для чого, якщо є така теща.
Дочка спочатку вмовляла знайти іншу роботу, біля будинку і легшу, на її погляд, але я відмовилася. Я у неї грошей не прошу, а їм би пора самим себе забезпечувати, не маленькі вже. Я все життя чим могла, тим допомагала. Від них нічого не прошу, просто нехай мене не чіпають і дають спокійно дожити це життя.
Вона образилася і поїхала. Але через два тижні зателефонувала, попросила посидіти з дітьми, сказала, що знайшла підробіток. Виявилося, що вона у своєї знайомої прибирає квартиру. Тепер мені ще гірше, ніж раніше. Два рази на тиждень я повинна їхати на інший кінець міста, бути з онуками (6, 4 і два роки) і ще прибрати і наготувати, адже дочка тепер працює і нічого не встигає.
Приходить додому і відразу лягати відпочивати, ще й незадоволена то тим, то цим. То я не встигла попрасувати дитячі речі, то погано прибрала, то не те зварила. Я втомилася, хочу жити і для себе теж. Я не проти допомогти, але не перетворюючись в прислугу. Та й років мені вже чимало, хочеться спокою і відпочинку.
Невже я так багато хочу? Прошу поради. Можливо хтось був у такій ситуації як я? Як ви вчинили?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
