Дочка в інтернеті якісь нові салати вишукувала. Не кожного ж дня ми знайомимося з майбутнім зятем. Як і домовлялися, о п’ятій вечора пролунав дзвінок. Я на ходу знімала фартушок і бігла до дверей. Чесно, спершу думала, що це якась помилка. Молодша дочка мене ледь до тями привела. Старшій же було ніколи, вона ж закохана.
Так вийшло, що своїх дочок мені довелося виховувати одній. Перший чоловік покинув мене, коли старшій доньці було 8 років лише. П’ять років я була одна, а потім зустріла чоловіка пристойного, у нас з ним були стосунки, я думала, що шлюб буде теж.
Але як тільки той дізнався, що я чекаю дитину, одразу втік. Старшій було 13 років, коли на світ з’явилася молодша Василинка. Так і виховувала я їх сама, знову в кохання більше не вірила, навіть не хотіла думати, щоб знову зв’язуватися з чоловіками.
Для мене головне було, щоб моїм дочкам було добре.
І ось моїй старшій, Надійці, 24 роки. Рік тому вона розповіла, що зустрічається з якимсь хлопчиком, мовляв, він її дуже любить, сам бізнесмен. Я, звичайно, сказала дочці, що було б добре з ним познайомиться, але вона все знаходила відмовки, чому ні. Я навіть якось подумала, що раптом дочка мене соромиться чи що. А в чому ще може бути проблема. Ну та гаразд, минув рік їхніх стосунків, дзвонить Надя, каже, що в гості приїдуть, зі мною якраз познайомить свого обранця, бо він зробив їй пропозицію, у них усе тепер ще більш ніж серйозно.
Та й Надя чекає на дитину. Я, звісно, зраділа. Раз чоловік її любить, за дружину бере, достаток у них є, то й батьками ставати чудова ідея.
До приїзду молодих ми з молодшою Василиною приготували їжу, підготували молодим кімнату, все, як годиться. І ось цей день настав. Стук у двері, я відчиняю, а там дивина.
Стоїть моя Надя та чоловік, років так до 50. Я навіть одразу вірити не хотіла. А може, це не обранець її, може, це знайомий, або просто у справах, якийсь чоловік прийшов, а наречений підніметься скоро. Але ні, ще у дверях стоячи Надя мені заявляє, мовляв, мамо, знайомся, це Андрій, мій наречений. Я в повному подиві і налетіла на цього Андрія з вигуками, що він на мою дитину око поклав.
Словом, буря була, за стіл ми так і не сіли, вони просто поїхали. Молодша дочка мені тоді ще й швидку викликала – ледь врятували. Ну, що це за обранець? Він навіть старший за мене, він їй в батьки годиться. Через десять років узагалі дідом буде, а вона молода, у самому розквіті сил. Для чого він їй.
Я після тієї пригоди не раз дзвонила Наді, але вона мене навіть слухати не хоче. Вона його любить, він її, у них буде дитина. Мої слова просто, як горох об стіну. Сказала донька, щоб я і на весілля не приходила, коли збираюся “бурю” влаштовувати. А як мені туди йти і дивитись на те, як дочка своє життя губить.
Фото ілюстративне
