– Дочка вперлася, як баран! – обурюється моя знайома. – Внучці три з половиною, ходить в садок з минулого вересня. Дочка ось тільки недавно на роботу з декрету вийшла. Влітку у неї відпустки не буде. І вона, уявляєш, заявила, що дитина буде все літо ходити в дитячий сад, в чергову групу!
– А чому? Багато дітей влітку ходять в сад і нормально себе почувають!
– Та справа в тому, що у дитини дві бабусі – я і свекруха, обидві з дачами, обидві просимо дати привезти хоч на літо ненадовго… На дачах всі умови, ліс, чисте повітря, ставки, ми зі сватами – люди відповідальні і надійні. Дитині там буде просто казково. Але дочка – ні в яку. Я не розумію, вона ревнує дитину свою до нас чи що?
– А що каже? Як аргументує?
– Нам нічого виразного, а ось через сестру свою моєї старшої дочки, висловила. Виховувати не вміють бабусі, каже. І як вони тільки з чоловіком виросли самі? А в іншої бабусі, мовляв, занадто багато дозволено: солодощі без рахунку, мультики…
Аргументи не діють – «це моя дитина, я вирішила так». Та твій, хто ж сперечається? Але треба ж якось і про дитину думати, не тільки про свої понти? В результаті буде внучка в задушливому місті на асфальті все літо, через упертой матусі…
Якщо у кого-то були хоч якісь родичі, приголосні взяти малюка за місто, батькам і в голову не приходило упиратися. Відправляли з задоволенням і не сумнівалися, ще й спасибі говорили. І діти були щасливі у бабусь на дачах …
Зараз же все з якимось надривом – «моя дитина, і нікому не дам».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
