fbpx
життєві історії
Дочка виросла точно такою самою, як вона сама. Доньці все не подобалося, все дратувало і життя складалося зі смуги перешкод. Весь час було ніколи. Які ігри, дочко? Мама зайнята! Пограй сама в щось. «Дорослій» дівчинці було 3 роки

Дочка виросла точно такою самою, як вона сама. Доньці все не подобалося, все дратувало і життя складалося зі смуги перешкод. Весь час було ніколи. Які ігри, дочкор? Мама зайнята! Пограй сама в щось…

Дочка виросла точно такою самою, як вона сама. Доньці все не подобалося, все дратувало і життя складалося зі смуги перешкод, яку треба було долати і страждати при цьому. Тому що все несправедливо. Іншим суцільні подарунки, а доньці суцільні випробування.

Вона дивилася на дочку з легким подивом і відмовлялася в ній бачити себе. І розуміла, що це саме вона сама такою зробила свою дочку.

Весь час було ніколи. Які ігри, дочко? Мама зайнята! Пограй сама в щось. Ти вже доросла дівчинка і повинна розуміти. У мами звіти, планування і наради. Ще гора немитого посуду, твій тато дістає і треба суп на завтра.

«Дорослій» дівчинці було 3 роки, вона зіщулюються від маминого тону, брала свою улюблену ганчір’яну ляльку, йшла в куток і тихенько грала там, розповідаючи ляльці всі свої секрети.

Маму краще було зайвий раз не чіпати. Мама була красивою. Вона фарбувала губи червоною помадою і мало посміхалася. «Сміх без причини – ознака дурачини». Дівчинка тільки потім, через роки, зрозуміла сенс цієї улюбленої маминої фрази. А тоді фраза звучала як на невідомій мові, і дівчинка запам’ятала тільки одне: посміхатися дивно, скільки навколо проблем, не до сміху якось. Тато часто сміявся, а мама сердилася. Дуже сердилася. Тато намагався маму обійняти, закрутити по кімнаті. А мама відбивалася від нього і говорила: краще б пропилососити, он скільки пилу навколо!

Де ти бачиш пил? – сміявся тато. – Я тільки вчора пилососив. А пилососити потрібно кожен день, інакше будемо жити як свині.

Тато ще за звичкою намагався внести радість в їх сім’ю, вони з донькою придумували різні смішні ігри і сюрпризи, але мама тиснула губи і говорила, що дурносміхів і нероб вона терпіти не може. Скільки справ, а вони регочуть. Доньці треба математику робити. І ще англійська. А татові пора винести сміття. І вибити килим на снігу, як раз пішов прекрасний м’який сніг – весь килимовий бруд на ньому і залишиться.

Якось непомітно тато став все рідше з’являтися вдома. Відрядження, чергування. А одного разу дівчинка відкрила шафу і не виявила там батькових речей. І сердечко її обвалилося вниз. Вона була вже досить дорослою, щоб зрозуміти, що сталося те, чого вона найбільше боялася.

Мама зробила вигляд, ніби нічого й не сталося. Тільки тепер вона ще з більшим завзяттям жила. Ніби як боролася з навколишнім світом, намагаючись довести всім і собі, що світ поганий, несправедливий, і жорстокий.

А потім дівчинка виросла. А мама якось непомітно перестала метушитися і занадто швидко постаріла. На роботі її звільнили. Почалися нові часи, прийшли нові начальники. Вона знайшла собі підробіток. З її-то досвідом і знаннями, з її-то ревним ставленням до роботи. На життя вистачало, і добре.

А у вільний час мама в’язала. Безглузді й нікому не потрібні кофти та светри. Руки зайняті, як вона і звикла. А ось голова – порожня. Вільна. Можна було думати про що завгодно. І спостерігати з-під окулярів. І раптом зрозуміти, що вона почала дратувати свою дочку точно так само, як свого часу та дратувала її. Бігти вперед. Працювати. Зосереджуватися на чомусь великому і серйозному, а не на різних дрібницях типу збиті коліна, бездомні коти, дівчачі ігри…

А ще вона подумала, що давно не чула дочкин сміх. Раніше вона сміялася точнісінько так, як колись сміявся її батько – розкотисто і від душі. Він сміявся, а вона бісилася. Дурносміх – як говорила ще її мама. Чого либитися на порожньому місці? Іди геть, справи перероби. Вдома завжди є, що робити.

Дочка ходила по квартирі, дзвеніла порожніми чашками, уривчасто говорила по телефону, когось вичитувала. Потім зайшла до неї, вона в’язала чергову нікому не потрібну річ, різко відкрила кватирку: у тебе тут, мам, затхло і не свіжо, тобі що, лінь провітрити? І шкурки від мандарин. І ось чашка з засохлою кавою.

Мамо, ти що?! Хто це буде прибирати?

Дочка її вичитувала. Вона чула свої інтонації, свої слова. Потім несподівано посміхнулася: ти якась зовсім неласкава виросла, нікого не любиш.

Дочка замовкла на півслові. Потім відповіла їй: можна подумати, ти любиш. Люблю. В’язати, наприклад.

Дуже смішно, відповіла їй дочка.

І вийшла, щільно причинивши двері. Доньці вранці рано вставати. Треба встигнути виспатися.

Автор – Зоя Казанжи, м. Одеса

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook