– Дочка взагалі забула про дитину в цьому році, уявляєш? – скаржиться пенсіонерка Тамара Володимирівна. – Каже, що виріс, п’ятнадцять років в січні буде, пізно виховувати! Хлопчисько школу пропускає, в телефоні сидить цілодобово, мене не слухає, я не авторитет вже давно! Я кажу – виженуть його зі школи, будеш знати! А вона – ну виженуть і що не кінець же світу! Працювати піде!
Тамара Володимирівна щиро засмучується: онук Кирило виріс у неї на руках. Дочка Ольга розлучилася, коли Кирюші було всього два з половиною роки. Тамара Володимирівна кинула все, продала будинок і приїхала на виручку. Склали всі свої заощадження, дочка взяла кредит, купили невелику квартирку на трьох.
З того часу так і живуть разом: бабуся сидить з онуком, вона за господиню, Ольга за годувальника – оре на двох роботах з ранку до вечора, щоб звести кінці.
У початковій школі і в тому числі класу до шостого, бабуся цілком справлялася зі своїми обов’язками по нагляду, а тепер почалися проблеми. Кирило бунтує, все робить на зло. Вчитися не хоче, бабусю обманює, школу пропускає, за чверть з кількох предметів не атестований.
А зараз взагалі заявив, що школу кине і піде працювати.
– Ти розумієш чи ні, дитина навіть дев’ять класів не закінчить! – намагається напоумити дочку, Тамара Володимирівна. – Потрібно щось робити. Освіта – це майбутнє! Де він зможе працювати без освіти? Тільки на важкій роботі – вантажником, мийником, різноробочим… Ти такої долі йому хочеш?
Але Ольга тільки знизує плечима. У неї сил на виховання сина немає абсолютно. Додому вона приїжджає о дев’ятій вечора, повністю вимотана, а в десять він вже спить, якщо не виходить лягти, то сидячи. До минулого року Ольга ще намагалася якось контролювати процес навчання, а зараз махнула рукою.
– Мамо, та хай він робить, що хоче! – каже Ольга. – Відчепись від нього. Це його життя, своєї голови ти йому не приставиш все одно… Ну не хоче вчитися – так нехай не вчиться! Піде працювати, може так і краще, дійсно. Заробляти почне, з грошима простіше стане… А якщо зрозуміє, що освіти не вистачає – вивчиться потім, це не проблема!
Але на думку Тамари Володимирівни, як раз проблема. Все треба робити вчасно. Піти в вантажники або в кур’єри в п’ятнадцять років, звалитися на соціальне дно зараз легко, а ось вибратися і вирівнятися – дуже непросто.
– На все життя! – журиться Тамара Володимирівна. – Треба якось хоча б дев’ять класів закінчити, атестат отримати. Щоб було хоча б щось…
Але змусити онука, двометрового бугая вагою в дев’яносто кілограм, вчитися і готуватися до екзаменів, бабуся вже не може.
Ну не битися ж з ним?
Тим більше хлопчик відчуває підтримку матері, яку чомусь його ідеї сина кинути школу в дев’ятому класі не наводять жах.
– Що буде те й буде! Ну, залишиться без освіти, подумаєш. Піде кур’єром, мийником, вантажником, потім в армію відправиться, може там влаштується якось, знайде своє місце в житті. Мені он вища освіту в житті не сильно допомогла…
Звичайно, Ольга втомилася: у відпустці не була цього літа та й минулим, по суті, теж. Працює шість днів в тиждень, спить мало, щодня по багато годин мотається в транспорті.
І все ж такого ставлення до освіти дитини Тамара Володимирівна не розуміє. Не можна пускати зараз все на самоплив, вважає вона. Нічого доброго з цього не вийде.
Квартира у них невелика і обстановка останнім часом дуже важка…
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
