Наша дочка збирається заміж. Хлопець Денис наче нормальний, приходив до нас у гості не раз, ми вже знайомі. Хлопець як хлопець, симпатичний, вихований.
Зустрічаються вони близько року і надумали оце розписатися, без всякого весілля, просто розписатися і жити разом. Вони вже живуть і так разом, орендують квартиру. І ось запросили нас познайомитися батьки майбутнього зятя.
Раніше ми з ними не зустрічалися. І ось ми пішли, і ви знаєте, я, звичайно, все розумію. Дочка, якщо кохає, нехай за Дениса виходить заміж. Але ми більше до цих людей не підемо в гості. Ну, ніякого уявлення у них елементарного про етикет і культуру.
Уявіть, сідаємо ми за застіл, накритий різними смаколиками. Кажу правду, було смачно і все добре. Сваха наготувала цілком все пристойно. Різні дуже смачні страви були.
Але на столі – замість нормальних серветок був туалетний папір. Біля кожної тарілки лежав клапоть, складений в троє туалетного паперу. На столі стояли прямо його рулони, два чи три. Причому, найдешевший, сірий! Але про все по порядку.
Ця історія не дає мені спокою. Нашу дочку, Олю, Денис покликав заміж.
Зустрічаються вони вже рік, живуть разом на зйомній квартирі, і ось вирішили розписатися. Без весілля, просто в РАЦСі.
Ну, добре, думаю, якщо кохає – хай виходить. Денис нормальний хлопець, вихований, симпатичний, начебто працьовитий.
А тут нас запросили його батьки в гості – познайомитися, так би мовити, ближче. Ну що, відмовлятися некрасиво, зібралися ми з чоловіком, пішли.
Зустріли нас привітно. Мама майбутнього зятя, Лариса, жіночка жвава, приємна, а тато, Олег, такий простий, трохи мовчазний. У квартирі чисто, затишно, хоча меблі старенькі.
– Проходьте, сідайте за стіл, – запросила нас Лариса.
Стіл накритий добре, що тут сказати. Було все, що душа забажає: і оселедець під шубою, і олів’є, і котлети домашні, і рулетики з лаваша.
Навіть пиріжки спекли – із маком, капустою, картоплею. Ще й соління виставили: огірочки, помідори, капуста. Словом, голодними б ми не пішли.
Але потім я помітила таку деталь, яка мене, чесно кажучи, вибила з колії. На столі, біля кожної тарілки, замість нормальних серветок лежав туалетний папір. Складений у троє. І прямо на столі стояли рулони цього паперу, два чи три. Ще й найдешевший, сірий.
Я спочатку подумала, що мені здалося. Але ні, все саме так. Я аж не знала, як на це реагувати.
Намагалася зробити вигляд, що все нормально, але ті шматки паперу одразу прибрала у себе і чоловіка. Дістала зі своєї сумки паперові хусточки і ми з ними якось обійшлися.
Лариса тим часом всім усміхається, розповідає, як Денис у дитинстві був непосидючий, який він працьовитий і відповідальний. Олег підливає і каже тости. А я сижу і думаю: ну як так можна?
Повернулися додому – і я вибухнула.
– Олексію, ти це бачив? Туалетний папір на столі! Як таке взагалі можливо?
– Бачив, – каже спокійно. – Ну, вони так живуть. Їжа ж була смачна.
– Причому тут їжа? Я такого ще в житті не бачила! – не вгавала я. – Це ж неповага! До гостей!
Наступного дня я розповіла все Олі.
– Мам, ну що тут такого? – каже вона. – Це ж просто папір.
– Просто папір? Олю, це ж ганьба! Хіба так можна?
Оля тільки зітхнула. Їй, звісно, важко, бо це її майбутня сім’я. А я ось сказала їй: хочеш – виходь за Дениса, живіть щасливо. Але з його батьками я спілкуватися не хочу. Ну от не можу, і все.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
