fbpx
життєві історії
– Дочка зі мною не спілкується вже чотири роки! – скаржиться пенсіонерка Ірина Геннадіївна. – Ось так буває. Я для неї тепер ворог. І все тому, що я допомогла їй у важкий момент не так, як вона того хотіла! Не давала їй гуляти, особисте життя влаштовувати, бачте! Хоча, мабуть, була зобов’язана! Та ще й з дитиною не хотіла сидіти, он як! Але вибачте, це не я вискочила заміж за якогось там, нікого не слухаючи навколо і не я дитину народила! Не мені цю кашу і розсьорбувати!

– Дочка зі мною не спілкується вже чотири роки! – скаржиться пенсіонерка Ірина Геннадіївна. – Ось так буває. Я для неї тепер ворог. І все тому, що я допомогла їй у важкий момент не так, як вона того хотіла! Не давала їй гуляти, особисте життя влаштовувати, бачте! Хоча, мабуть, була зобов’язана!

…Шість років тому дочка Ірини Геннадіївна, Ольга, з дворічним сином на руках повернулася до матері після розлучення. Без копійки грошей, з наспіх покидали в сумку речами і в розпатланих почуттях. Йти Ользі більше було нікуди – з чоловіком вони, крім дитини, нічого не нажили.

– Я не здивувалася, бо відразу було зрозуміло, що так і буде, – розповідає Ірина Геннадіївна. – Мені цей її чоловік ніколи не подобався. Але хіба ж матерів в таких справах хтось слухає? У підсумку вийшло все так, як я попереджала… Звичайно, я її взяла, а що поробиш! Все-таки рідна дочка… потіснити, виділила їм з сином кімнату, взяла на повне своє утримання. Але попередила відразу, що жити в моєму домі будемо за моїми правилами. Ну а як ще? Я в домі господиня і гроші в сім’ї заробляла на всіх теж я!

Грошей Ірина Геннадіївна дочці не давала – з якою б дива ще? Через якийсь час Ольга почала отримувати від колишнього чоловіка аліменти. Половину цієї суми Ірина Геннадіївна забирала у дочки «на проживання».

– Що й казати, їх з дитиною проживання та харчування обходилося як мінімум на порядок дорожче! – зітхає Ірина Геннадіївна. – Її ці копійки нічого не вирішували. Але вона доросла людина! Повинна брати участь у витратах. Щоб розуміла, що все не з неба падає! Що все дорого! Тим більше вони з дитиною впродовж дня були вдома, воду лили вранці, в обід і ввечері…

Нарядів і розваг у Ольги не було, але мати годувала її і дитину, купила їм найнеобхідніше з одягу і взуття, зрідка балувала онука солодощами і н іграшіякими іграшками.

– Голодними вони у мене не сиділи точно. Ситі були, одягнені теж. Без надмірностей, без делікатесів, але все ж! Натомість я вимагала від доньки зовсім небагато – підтримувати чистоту в квартирі і самої займатися своєю дитиною. Усе! Але вона і цього не хотіла робити. Вічно корчила незадоволену морду – то не тим тоном я їй слово сказала, то косо подивилася, то дорікнула за бардак в квартирі!…

Злилася, що я на роботу її не пускаю. Їй хотілося, звичайно, щоб я сіла будинку з онуком, а її б відправила хвостом крутити в офісі. Звичайно, так веселіше і цікавіше! Вбратися, нафарбуватися, вийти в люд … Про те, що мені може бути непросто з маленькою дитиною цілими днями і що роботи я потім більше в житті не знайду – вона, звичайно, не думала…

Таким чином сварки і скандали, Ірина Геннадіївна з дочкою з гріхом навпіл дожили до трьох років дитини. Як тільки з’явилася така можливість, Ольга спробувала влаштувати сина в садок і вийти на роботу. Але нічого з цього не вийшло. Хлопчик почав хворіти без перерви і Ользі довелося звільнитися.

– А винуватою виявилася я! – розводить руками Ірина Геннадіївна. – Працювати їй не давала, гуляти не пускала, подруг-друзів запрошувати в гості не дозволяла, докоряла тарілкою супу… Та ще й з дитиною не хотіла сидіти, он як! Чудовисько, а не мати! Але вибачте, це не я вискочила заміж за якогось там, нікого не слухаючи навколо і не я дитину народила! Не мені цю кашу і розсьорбувати…

…Через якийсь час Ользі все-таки вдалося прилаштувати сина в домашній дитячий сад до багатодітної сусідці, а самій знайти непогану роботу. Поступово жінка встала на ноги, зняла кімнату неподалік, поїхала від матері, до слова сказати, з тим же валізою, що і прийшла на батьківський поріг два роки тому. І з того часу з матір’ю не спілкується, зовсім. Обрубала кінці.

– Ще й з сестрою мене посварила! – пояснює Ірина Геннадіївна. – Всім родичам розповідає, які я їй нелюдські умови створила, бідоласі. Сестра мене тепер дорікає, що я дочці рідної жити не давала. Каже, от якби моя дочка прийшла до мене з малюком, так я б все для неї зробила і ніколи поганого слова не сказала! Сиділа б з дитиною, дочка відпустила б працювати і гуляти, особисте життя влаштовувати, поки молода…

Ага, теоретики всі! Якби та якби! Ех… Ну що сказати, значить, я не мати, а єхидна, так і запишемо. От не роби добра, не отримаєш і зла! Мабуть, заслужила я від дочки таке ставлення, так. Ну Бог їй суддя! Прийде ще до матері. Та тільки пізно може бути вже…

***

– Я ці два роки життя з матір’ю після розлучення без тремтіння згадати не можу! – з сумом в голосі розповідає Ольга. – Так, прийняла, дякую, виділила шматок хліба і дах над головою. З будинку на вокзал з дитиною не вигнала. Хоча, може, чесніше тоді вигнати було вже, не знаю… Дивишся, не пропали б. Світ не без добрих людей…

Ольга важко зітхає.

– Це було не життя, а якийсь пекло! Гнобила мене кожен день, як хотіла, змушувала п’ятий кут по квартирі шукати. Користувалася моїм безправним становищем. Щось тут не так, щось там не так. Безлад, мовляв, не прибрано, їжа НЕ приготовлена. А у мене дитина з температурою сорок, яка їжа? Я сама добу вже не їла тоді…

Мати вважала демонстративно: скільки води вилили, скільки світла використали. Потім побачила у мене аліменти ці, стала забирати половину – в рахунок оплати… Прямо так їй потрібні були ці мої копійки. Я б краще Дані яблук купила на них… Та ладно, я вже все готова була їй віддати. Кілька разів вже на грані була…

– Нічого собі. А дитина?

– Ну ось, тільки через дитину ще трималася… Як тільки з’явилася найменша можливість, звичайно, я тут же від матері з’їхала. Зайвого дня не залишилася. Зате зараз у нас з Данькою все добре. Він вчиться в школі, до другого класу перейшов, я працюю. Відкладаю гроші, думаю, через рік креди візьму… Життя увійшла в колію, тільки ось час іде, а з матір’ю спілкуватися так і немає ніякого бажання…

У нас на роботі жіночий колектив, багато дівчат розведених, на жаль. Майже всі з мамами живуть. З ким не буду говорити – ні у кого таких відносин в родині немає! Матері сидять з онуками, відпускають дочок будувати особисте життя, зустрічатися, спілкуватися з чоловіками… І деякі знаходять хороших чоловіків, виходять заміж! Тільки одній, без допомоги, коли нема з ким залишити дитину, це немислимо… Щоб побудувати міцні відносини, потрібен час, сили і хороший тил за спиною.

А як вважаєте ви, Ольга має право ображатися на матір? Або повинна бути вдячна за те, що мати допомогла, як змогла?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook