fbpx
життєві історії
Дочку я хотіла назвати Розою. Ось чесно, що тільки не вигадає жінка при надії.Чоловік на 20-му тижні гордо заявив, що буде Поліна. “А може, там хлопчик?”, – запитувала я. “Все одно буде Поліна!” – відповів чоловік. Особливо пам’ятаю свекруху по телефону: “Олено! Ну, ти ж розумна жінка! Яка може бути Поля?”

Дочку я хотіла назвати Розою.

Ось чесно, що тільки не вигадає жінка при надії.

Чоловік на 20-му тижні гордо заявив, що буде Поліна. “А може там хлопчик?”, – запитувала я. “Все одно буде Поліна!” – відповів чоловік.

Я опиралася. Та що там я? Опиралися всі!

Особливо пам’ятаю свекруху по телефону: “Олено! Ну, ти ж розумна жінка! Яка може бути Поля?” Я була дуже розумною і перенаправила дзвінок до чоловіка.

Чоловік виявився теж розумний, перенаправив мені дзвінок — мовляв жінка жінку зрозуміє. У результаті моя мама взяла все на себе і твердо запевнила: Не переживай! Нехай спочатку народить, там буде видно!”.

Народжувала я вже Марину. Звичайно, в день Х ні про які Марини я не думала, а думала: “Може, ви якось тут без мене все зробите? А я поки що чайок із санітаркою поп’ю, га?”.

Народилася моя донька 5 років тому, 4 червня. Якраз був четвер. Вона була смаглявенька, з чорним волоссям — мов Марина!

Того ж вечора в коридорі завідувачка обійняла мене, побажала терпіння і запитала (ось цього ніколи не забуду): “Як назвали?”. Я затримала погляд на її обличчі секунда на 5, голосно видихнула і сказала: Поліна! І знаєте що?

Я не помилилася! Тому що у нас народилася справжня квіточка.

Поліна – повітряна кульбаба. Усміхнена як ромашка. Дзвінка як дзвіночок. Дивовижний як білий проліск. Поліна відкрита, щира і радісна — наша польова квіточка. Образити її почуття простіше простого.

Але вона має міцний тил – маму Олену і тата Женю. І ми, як у казці Сент-Екзюпері, подібно до Маленького принца, ховаємо свою Розу під купол. У неї є 4 шипи. Для чого? — спитає Маленький принц, – чудовій Розі шипи? Не для того, щоб захищатись від левів. Роза, вона ж простодушна. Не левів треба боятися, а людей.

Моя маленька, але така доросла дівчинка, коли ти виростеш і прочитаєш це свідомо, запам’ятай! Скільки років би тобі не було, у тебе всередині вже є величезне  почуття — почуття турботи і тихої блаженної негайної гавані, зітканої з любові мами та тата, яке не зрівняється з жодним подарунком у світі.

Олена Кукочкіна

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com