За її плечима довга – довжелезна життя, які виросли і вже посивілі діти.
А що попереду? Кут в чужій хаті. Будинок для пристарілих.
Так чи повернемо ми в нашу метушню життя, не обов’язок, а потреба піклування про людей похилого віку наших?
Всього кілька років тому, вся сім’я збиралася, тут у великій батьківській хаті. Джерело
Влітку сідали за стіл у дворі, мати з батьком в центрі.
І не розходилися бувало до глибокої ночі. Скільки було розмов, спогадів.
Але ось в одну мить пoмep господар будинку – батько. І все перевернулося.
Дочки перестали приїжджати до матері, тільки так зрідка, не як раніше: кому відро картоплі треба, кому моркви і капусти.
А щоб допомогти, так немає. Вони всі на роботі, зайняті.
І надумали дочки продати батьківську хату.
Так, якби не дочки, жила б стара мати і зараз в своєму будинку і був би у неї свій кут – так ні, збили з пантелику стару матір.
– «Приїжджай мамo до мене жити, навіщо тобі одній таке велике господарство. Рокu вже не ті, щоб за коровою і поросятами доглядати.
Читайте також: 46 років я живу з думкою, що дочка мені не рідна. Зробити ДHK-тест або змиритися?
Та й про здоров’я подумати треба. Будинок і живність, продавай.
І Маша теж говорить, щоб ти до нас в місто перебиралася. Будемо все поруч жити».
Погодилася мати, будинок добротний відразу купили.
І з врученням грошима, подалася в місто до доньок і внуків.
Дочки гроші поділили, одна машину купила, інша кімнату в комунальній квартирі.
І все б ніби добре, а ні, заважати стала мати.
Дочка іноді на неї голос підвищить, а то і зять невдоволення покаже. У квартирі тісно стало.
Ось ввечері і каже матері:
– У нас пожила, тепер до Маші йди, у неї поживи.
Нічого не сказала мати, вона розуміла, що у кожного своя сім’я, свої турботи. Не могла ні в чому дочок звинуватити.
І вирушила стара мати з речами за плечима до молодшої доньки.
А дочка жила в комунальній квартирі, площею 15 квадратних метрів.
Молода, красива, що не заміжня жінка. На першому плані у неї особисте життя, а до матері і справи немає.
Як наречений в гості приходить, так мати на загальній кухні все ночі просиджує на табуреті, в кімнаті їй місця не знаходиться.
Незабаром Маша заміж зібралася. Стала дзвонити старшій сестрі:
– Забирай матір до себе, я заміж виходжу.
У тебе житлоплощу велика і прописана вона у тебе.
Футболили дочки мати, футболили, а потім їй і кажуть:
– «Ми тебе в будинок пристарілих пристроїмо. Тобі там добре буде, за тобою доглядати будуть. А ми тебе відвідувати будемо.
На вихідний у гості брати будемо.
Державна установа за матір’ю доглядати буде, а рідним дочкам на матір часу не вистачає.
Мати взяла свою сумку і пішла – «Додому б в село поїхати, до Василя на мoгилкy сходити. Так грошей на квиток немає.
Пенсію дочки забрали».
Ось і сидить вона на вокзалі, день, другий.
Підійшов до неї черговий міліціонер:
– Мати, я дивлюся за тобою, ти другу добу тут сидиш. На бомжа не схожа, паспорт у тебе є?
Вона дістала і показала паспорт.
– Так прописка місцева. Тебе, напевно, вдома шукають?
– Ні, синку, не шукають. Мені б квиток, на могилку з’їздити.
– Зараз що-небудь придумаю.
Купив квиток добрий міліціонер, і поїхала старушка в своє рідне село.
– Ти пробач мені Вася, що так довго до тебе не приходила.
Та вже, напевно, скоро і побачимося.
Навіщо мені тепер жити на цьому світі: – немає у мене тепер ні дома, ні нашого саду, за яким ти доглядав.
Та й сама я сплю, де Бог пошле. Дура я, що будинок продала.
А на дітей образи не тримаю. Гріх це образу на серце тримати.
Так і залишилася мати лежати на цьому холодному пагорбі, поруч з чоловіком.
За плечима її було життя довге – довжелезне.
