fbpx

Додому б в село поїхати, до чоловіка на мoгилкy сходити. Так грошей на квиток немає. Пенсію дочки забрали

За її плечима довга – довжелезна життя, які виросли і вже посивілі діти.

А що попереду? Кут в чужій хаті. Будинок для пристарілих.

Так чи повернемо ми в нашу метушню життя, не обов’язок, а потреба піклування про людей похилого віку наших?

Всього кілька років тому, вся сім’я збиралася, тут у великій батьківській хаті. Джерело

Влітку сідали за стіл у дворі, мати з батьком в центрі.

І не розходилися бувало до глибокої ночі. Скільки було розмов, спогадів.

Але ось в одну мить пoмep господар будинку – батько. І все перевернулося.

Дочки перестали приїжджати до матері, тільки так зрідка, не як раніше: кому відро картоплі треба, кому моркви і капусти.

А щоб допомогти, так немає. Вони всі на роботі, зайняті.

І надумали дочки продати батьківську хату.

Так, якби не дочки, жила б стара мати і зараз в своєму будинку і був би у неї свій кут – так ні, збили з пантелику стару матір.

– «Приїжджай мамo до мене жити, навіщо тобі одній таке велике господарство. Рокu вже не ті, щоб за коровою і поросятами доглядати.

Читайте також: 46 років я живу з думкою, що дочка мені не рідна. Зробити ДHK-тест або змиритися?

Та й про здоров’я подумати треба. Будинок і живність, продавай.

І Маша теж говорить, щоб ти до нас в місто перебиралася. Будемо все поруч жити».

Погодилася мати, будинок добротний відразу купили.

І з врученням грошима, подалася в місто до доньок і внуків.

Дочки гроші поділили, одна машину купила, інша кімнату в комунальній квартирі.

І все б ніби добре, а ні, заважати стала мати.

Дочка іноді на неї голос підвищить, а то і зять невдоволення покаже. У квартирі тісно стало.

Ось ввечері і каже матері:

– У нас пожила, тепер до Маші йди, у неї поживи.

Нічого не сказала мати, вона розуміла, що у кожного своя сім’я, свої турботи. Не могла ні в чому дочок звинуватити.

І вирушила стара мати з речами за плечима до молодшої доньки.

А дочка жила в комунальній квартирі, площею 15 квадратних метрів.

Молода, красива, що не заміжня жінка. На першому плані у неї особисте життя, а до матері і справи немає.

Як наречений в гості приходить, так мати на загальній кухні все ночі просиджує на табуреті, в кімнаті їй місця не знаходиться.

Незабаром Маша заміж зібралася. Стала дзвонити старшій сестрі:

– Забирай матір до себе, я заміж виходжу.

У тебе житлоплощу велика і прописана вона у тебе.

Футболили дочки мати, футболили, а потім їй і кажуть:

– «Ми тебе в будинок пристарілих пристроїмо. Тобі там добре буде, за тобою доглядати будуть. А ми тебе відвідувати будемо.

На вихідний у гості брати будемо.

Державна установа за матір’ю доглядати буде, а рідним дочкам на матір часу не вистачає.

Мати взяла свою сумку і пішла – «Додому б в село поїхати, до Василя на мoгилкy сходити. Так грошей на квиток немає.

Пенсію дочки забрали».

Ось і сидить вона на вокзалі, день, другий.

Підійшов до неї черговий міліціонер:

– Мати, я дивлюся за тобою, ти другу добу тут сидиш. На бомжа не схожа, паспорт у тебе є?

Вона дістала і показала паспорт.

– Так прописка місцева. Тебе, напевно, вдома шукають?

– Ні, синку, не шукають. Мені б квиток, на могилку з’їздити.

– Зараз що-небудь придумаю.

Купив квиток добрий міліціонер, і поїхала старушка в своє рідне село.

– Ти пробач мені Вася, що так довго до тебе не приходила.

Та вже, напевно, скоро і побачимося.

Навіщо мені тепер жити на цьому світі: – немає у мене тепер ні дома, ні нашого саду, за яким ти доглядав.

Та й сама я сплю, де Бог пошле. Дура я, що будинок продала.

А на дітей образи не тримаю. Гріх це образу на серце тримати.

Так і залишилася мати лежати на цьому холодному пагорбі, поруч з чоловіком.

За плечима її було життя довге – довжелезне.

You cannot copy content of this page