Додому ми їхали мовчки, а як тільки свекруха переступила поріг, відразу покликала сина на розмову в свою кімнату. Я прекрасно знала про що йдеться. Тому як тільки ми сіли до вечері, Остап взяв мою руку, глянув в очі, і попросив віддати цю квартиру його батькам. – Галинко, мама завжди мріяла жити саме в квартирі. А ми тут будемо господарювати. Дім – це ж так чудово!
Так склалися обставини, що нам із чоловіком та донькою доводиться жити з його батьками. Свекруха поводилася весь час добре, не особливо втручалася у наше сімейне життя. Тільки моя мрія жити окремо нікуди не поділася.
Отримували ми з чоловіком небагато. Ми – звичайні службовці. Чоловік на завод влаштувався, а я в офіс. Якщо тільки нам вдавалося накопичити якусь суму, щось відбувалося. Доводилося діставати заначку та витрачати її. У результаті ми зрозуміли, що на свій будинок нам не нагромадимо ніколи. А орендувати немає сенсу – це ще більші витрати.
В результаті я дізналася, що мій дядько вирішив заповісти мені свою квартиру. Я була не дуже рада, оскільки у нас були близькі стосунки і звістка про його відхід у інший світ мене дуже засмутила. Дядько був розлучений зі своєю першою дружиною. А його падчерка почала вимагати, щоб я повернула їй ті гроші, які вона витратила на його прощання.
То була велика сума, якої у нас на той момент не було. Свекор зі свекрухою нам дали потрібну суму і додали, що повертати не потрібно.
Адже ми з вами є однієї сім’ї!
Поступово ми почали готувати документи та речі для переїзду. Потрібно було відвезти старий мотлох звідти, поприбирати і хоча б оновити шпалери, щоб зробити дитячу. Поки чоловік сидів дома з дочкою, я та свекруха ходили туди і робили справи.
Все було нормально, допоки ми не почали підбирати шпалери. Я думала, що доньці більше підійдуть рожеві з метеликами. Розмірковувала, що вона скаже з цього приводу. А свекруха побачила, що я взяла в руки і каже:
– Галинко, навіщо тобі ця строкатість. Набагато правильніше вибрати щось нейтральне, світле, яке більше підходить до штор моєї матері.
Я глянула на неї з незрозумілим виглядом:
– Я це вибираю для дитячої кімнати.
– Так ви ж якийсь час тому вже робили ремонт у дитячій. – дивується свекруха.
Ну звичайно. Тільки це було у вашому домі. Я вибираю шпалери для нової дитячої, в новій квартирі. – поясню я їй, мов дитині.
– А ви що, хочете переїхати?
– Ну звичайно. Як зробимо невеликий ремонт, так одразу і в’їдемо туди. – З усмішкою продовжую я. – Я стільки років мріяла про своє житло! Я б і зараз прямо переїхала, але краще все упорядкувати спершу.
Шпалери ми так і не купили. Свекруха була дуже засмучена новиною, поспішила додому розгублено, придумала привід і ми поїхали.
Добиралися ми мовчки. А коли прийшли додому, вона відразу пішла до своєї кімнати. Я сіла за комп’ютер, знайшла на сайті ті шпалери, які мені сподобалися, показала їх доньці і ми почали гортати інші варіанти.
Надвечір, коли вже збиралися вечеряти, свекруха покликала сина себе, щоб серйозно поговорити. Взагалі, я здогадувалася, про що вона розмовлятиме з ним. Тож тему, яку порушили за вечерею, я знала спочатку.
– Люба, ми з дочкою залишимося тут, а мати з батьком поїдуть до твоєї квартири. Ти ж хотіла окреме житло? Ось воно у нас і буде. Та й речі перевозити не доведеться. А то поки переїдемо… Це стільки сил і нервів.
– Галинко, і справді. Нам теж хочеться пожити на старість літ окремо. – почала підтакувати чоловікові свекруха.
Я намагалася якось м’якше підбирати слова, щоб нікого не образити. Своє – це своє. І я буду там повноправною господинею, не стану ні з ким радитися, робитиму, що захочу. А то тут мені не дозволяли ні крок ліворуч ступити, ні крок праворуч. Все має залишатись на своїх місцях.
– Виходить, така твоя подяка за все, що ми для вас зробили? Синку, їдьте сьогодні ж. І не забудьте, що винні нам гроші, які ми вам дали. А то у твоєї дружини щось із пам’яттю сталося. Вона все добре забула. – свекруха піднялася з-за столу і пішла до своєї кімнати.
– Галинко, що з тобою? Яка різниця, де ми житимемо? Можна тут залишитися. Ніхто нікому не заважатиме. Квартира все одно на тобі. Нічого переписувати не потрібно. Матері весь час хотілося жити саме у квартирі, а не в будинку. Крім того, у нас немає достатньої суми для ремонту та переїзду. Плюс довго.
Чоловік наполягав і мені довелося погодитись. Свекри стали пакувати речі. Я ж сама себе докоряла за слабохарактерність. Між іншим, коли ми передумали, то свекри вирішили все ж таки пробачать нам борг. Отак вийшло, що я продала свою мрію. А натомість мені ж і вказують, що в їхній кімнаті міняти нічого не можна. Навіть після їхнього переїзду.
Також свекруха не віддала свої ключі він цього будинку. Адже вони вважають його своїм, а це означає, що мають намір ходити до нас і перевіряти, що та як.
Розумію, що ніхто, окрім мене, у цій ситуації не винний. А що робити? Де взяти гроші, щоби борг віддати? Може, варто було взяти кредит і зробити по-своєму? Але як же бути із родинними зв’язками? Адже образ потім – не оберешся!
Хіба ні?
Фото ілюстративне
