Додому я з дитинкою їхала на таксі. В’ячеслав мало того не зустрів нас, а й вимкнув телефон. Дома я очікувала різного, але тільки не цього. В подиві я набрала свекруху. – А чого ти від мого сина очікувала? Він, як і кожен чоловік, любові і уваги хотів. Ти не приділяла йому цього, ось він і знайшов ту, яка буде догоджати у всьому і завжди.
Наталка повідомила В’ячеславу, що чекає дитинку. За його кислим виразом обличчя відразу стало зрозуміло, що він не дуже щасливий цій звістці. Вони довго планували дітей, проходили різні обстеження, але він, мабуть, уже змирився з думкою, що ніколи не стане татом.
Дружина світилася від радості. Вона не вірила своєму щастю — матиме дитину! Вона намагалася не зважати на реакцію чоловіка, щоб не зациклюватися на негативі. В’ячеслав був готовий усиновити дитину, а тут незадоволений таким подарунком долі. Наталя думала, що він просто переживає складний період, і невдовзі все налагодиться.
– Цікавий стан – це нормально, ти не одна з пузом ходиш. Ти тільки лежиш і ниєш, а я маю горбатитись на тебе один. Мені дружина потрібна, я втомився сам готувати та прибирати.
Наталі було дуже прикро чути таке з вуст чоловіка. Їй лікарі рекомендували берегтися. Коли вона намагалася це пояснити своєму В’ячеславу, спалахувала чергова “буря”. Як наслідок, Наталка опинялась в клініці. Чоловік не телефонував, не приходив — наче зник.
Наталка хоч і з допомогою лікарів, та все ж привела на світ дитинку, малюк був кволеньким, як і сама матуся.
Вона зателефонувала В’ячеславу, щоб повідомити йому радісну новину, але почула у відповідь:
– Вітаю!
Після цих слів В’ячеслав скинув виклик. У день виписки він також не приїхав, ще й телефон вимкнув. Наталка добиралася додому таксі.
Водій попався дуже гарний. Він дав їй свою візитку і сказав, що вона може розраховувати на його допомогу.
У хаті був бардак. Наталя з порога зауважила, що чоловік забрав свої речі. Він втік як щур! Вона вирішила набрати свекруху.
— А чого ж ти чекала? Йому любов і увага потрібна, а ти з клінік не вилазила. Ти мені більше не телефонуй, ми вже чужі люди, — відповіла їй мама В’ячеслава.
Як прикро їй було, слів не вистачить, щоб описати всі ці емоції.
Але вона взяла себе в руки та пообіцяла зробити все для власного щастя та благополуччя доньки. Спочатку батьки допоможуть, а потім і сама адаптується до нового етапу.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
