Свекруха ця тема є досить поширеною, але все одно додам і я одну історію в цю скарбничку. Свекруха моя начебто зла мені не хотіла і не робила ніколи, але є один момент, який мене напружує у спілкуванні з нею.

Що б вона не робила, все робиться з огляду на когось. А що люди скажуть? Це прямо девіз життя. Якщо свято якесь наприклад, то треба пісні голосно співати, щоб сусіди знали, що нам весело.

Якщо син з невісткою, довго не приїжджають, то як їм не соромно (не через те, що мамі допомогти нікому), а тому що раптом усі подумають, що маму «кинули».

Відразу обмовлюся, що максимум наша відсутність тривала близько місяця, і вже, принаймні, Костя маму відвідує завжди (а тим більше брат ще молодший).

А я така людина, що мене все ось це напоказ прямо фізично пригнічує. І тут наближається день народження свекрухи.

Не поїхати – це образити і чоловіка, і її та в принципі в мене й самій було бажання привітати, поспілкуватися.

Приїхали-стіл накрили. Все чинно благородно-сидимо. Іменинниця занапастила вина і почалася «показуха».

“Ну що хто перший мене вітати буде?” – Запитала вона. ,,Давай синок, маму привітати не бажаєш?” -це прямо дослівно наводжу.

І кожен вставав і мав вимовити промову-вітання. “Ну а що невістка моя мене привітати не хоче?”- Докотилася черга і до мене.

У мене від цих слів ентузіазму не побільшало і я сказала щось невиразне про щастя та здоров’я. Може для когось це здається дивним, але не всі люди люблять у центрі уваги. Я ось, наприклад, не люблю.

Мені комфортніше віч-на-віч привітати і сказати теплі слова, ніж пишатися при натовпі людей видавлювати з себе невідомо що.

Потім були пісні, причому свекруха стежила щоб співали обов’язково всі! Добре, що танці не почалися. Відчуваю на наступний рік я напевно захворію і надішлю вибачення і привітання через чоловіка.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua