У тата на восьмому десятку з’явився дорослий синок.
– Донечко, я його не ростив, тому маю зараз все це виправити, додати те, чого його позбавив.
– Тату, ти позбавив його своєї уваги, бо не знав про нього навіть! а тепер ти вирішив йому все своє майно залишити! А як же ми з братом? Він тобі раптом рідніший за нас усіх став?
У мого батька з’явився дорослий позашлюбний син і тато вирішив переписати на нього все майно.
Раптово намалювався цей Тарас, так тепер не зітреш. Батько розчулився, хоче на нього все своє майно переписувати. А ми з братом просто місця собі не знаходимо.
Сім’я у нас нормальною, до слова, ніколи не була. До наших десяти років батьки жили разом, а потім оформили розлучення. Ми з братом залишилися з мамою, оскільки у батька була роз’їзна робота, він весь час по відрядженням мотався. Він від нашого виховання не ухилявся, але бачили ми його рідко. Мама про нього нічого поганого нам ніколи не говорила, але ми знали, що вони розлучилися через батькові стрибки у гречку. Після розлучення ні мама, ні тато офіційно більше у шлюбах не були.
Жити ми перейшли в квартиру бабусі по маминій лінії. У неї була трикімнатна квартира, а вона на той час залишилася сама. Жили ми дружно, я не пам’ятаю, щоб ми з братом в чомусь потребували. Тато привозив з відряджень різні подарунки та сувеніри, брав нас з собою гуляти, кілька тижнів проводив з нами, а потім знову їхав працювати.
Ми виросли, мами не стало, коли нам з братом було вже по двадцять років. Тато якийсь час нам допомагав фінансово, але потім потрапив у сильну аварію. Лікарі збирали його практично по частинам, прогнози були різні. Одні говорили, що не вибереться, інші говорили, що залишиться нерухомим. Прогнози на повне відновлення не давав ніхто.
біля батька я і брат ходили по черзі, спочатку в лікарні, потім забрали додому. Всім нам тоді дуже важко довелося. Забирали батька в квартиру бабусі, де жили з мамою, оскільки нам там ближче до роботи було.
Ми ставили тата на ноги півтора року. Дуже допомогли товариші по службі тата, коли треба було купувати якісь препарати або везти кудись на обстеження, вони допомагали грішми, знайомствами. Величезна їм дяка, без них ми б не виплили.
Через два з гаком роки тато міг уже спокійно жити сам, вийшов на роботу, там йому дали іншу посаду, вже без поїздок. Ми з братом нарешті видихнули і змогли зайнятися своїм життям. Через кілька років у нас обох вже були родини, тато став двічі дідусем.
До батька ми намагалися заїжджати частіше, щоб він не нудьгував. Він із задоволенням сидів з онуками, коли вони підросли, ходив з ними на прогулянки. Ми допомагали йому з прибиранням, ремонтом, закупівлею якихось продуктів і речей.
Кілька років тому тато загорівся ідеєю купити дачу. Ми з братом вирішили допомогти фінансово, щоб не купувати дурниці, а взяти гарний будиночок.
Життя текло розмірено, діти у нас виросли, тато на здоров’я не скаржився, начебто живи і радій. Але з’явився Тарас.
Батько якось подзвонив і схвильованим голосом попросив приїхати до нього. Я набрала брата, він був уже в курсі, теж виїжджав. Зустрілися ми у батька вдома. Там сидів якийсь молодий чоловік, років 25-30. Тато нам його представляє, як нашого брата.
Виявилося, що в одному зі своїх відряджень у нього був роман з однією панянкою, яка від нього, як виявилося, понесла. У свій час тато з нею спілкувався, навіть хотів визнати дитину, але тут панянка знаходить собі чоловіка і їде в невідомому напрямку. Тато знав тільки, що у нього народився син, а більше ніякої інформації.
А ось тут якась радість – з’явився хлопчик! З’ясувалося, що мама його з чоловіком поїхала на Захід. Тарасу вона відразу сказала, хто його справжній батько. У дитинстві хлопчик сподівався зустрітися з батьком, але потім призабув, та й далеко. Але ось яка удача – відправили його у відрядження у місто. яке недалеко від нашого. Батько адресу не міняв, тому мати сказала її сину.
З собою хлопець привіз і фото мами, і якісь папірці, показав паспорт – мати записала його під батьківським по батькові та прізвищем. Тато до сліз розчулився.
Я слухала всю цю бразільянщину і не вірила, що це не серіал. Хоча в житті всяке буває. Тим більше, завести роман у відрядженні цілком в дусі нашого батька. Я не зовсім розуміла, навіщо тато нас вирішив з цим юнаком познайомити, нам з ним навряд чи знайдеться про що спілкуватися. Але познайомив і добре.
Тарас погостював у батька до вечора, а потім брат повіз його на вокзал. Тато був дуже схвильований появою ще одного сина, будував плани на подальше спілкування.
Десь через тиждень тато попросив відвезти його до юриста. Коли я запитала, навіщо йому туди треба, тато сказав, що хоче уточнити, як оформляється дарча. Батько повідомив, що вирішив все своє майно переписати на Тараса. Аргумент такий – хлопчик не знав батьківської любові, до того ж тато не платив аліменти, а значить винен синові.
Я спробувала звернутися до здорового глузду тата, що він цього хлопця бачить уперше в житті і не треба так поспішати. Але батько був непохитний. Він заявив, що нам він допомагав, ростив і нічого не винен, а Тарасу так не пощастило. Батько також нагадав, що розпоряджатися буде своїм майном, наш дозвіл йому не потрібен. Ми посварилися, тато кинув трубку.
Ось уже тиждень ми з братом намагаємося довести батькові, що переписувати все на незнайомця – безглузда ідея. Тато ображається і каже, що ми просто боїмося втратити спадщину. За спадок, звичайно, прикро, хто б сперечався. Але більше ми хвилюємося, що тато залишиться на вулиці відразу після підписання паперів. Не кажу, що Тарас аферист або погана людина, але ми бачили його один раз!
Брат розсердився і сказав, що батько правий. Це його майно і він може розпоряджатися ним як хоче, але на його допомогу тато може не розраховувати, якщо новий син виставить його на вулицю.
А я не знаю, як і бути. І з братом згодна, і батька кидати не хочеться, і ситуація дивна. От не було цього Тараса і не було, як він з’явився, так купа проблем! Ось що тепер робити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
