Моя єдина дочка Настя була 14-річним підлітком, коли не стало мого чоловіка. У мене була малооплачувана робота і мама на групі, яка не могла працювати і підтримувати мене фінансово.
Зате мама могла допомогти з дочкою, між нами всіма були прекрасні стосунки. От я й поїхала в Італію до двоюрідної сестрою, яка вже там осіла раніше.
Влаштувалася на роботу спочатку посудомийкою, потім прибирала, а коли вже трохи вивчила мову, пішла вже й доглядала літніх людей і робила масажі, адже я медсестра за освітою, закінчила масажні курси.
Так минуло майже 20 років. Я висилала додому гроші, відкладала на майбутнє собі і на квартиру Насті. Їздила звичайно іноді додому.
Рік тому я повернулася зовсім. Треба доглядати стареньку маму, та й зʼявилося у мене нарешті особисте життя – зустріла в Україні гідного чоловіка, ми колись в молодості подобалися одне одному, але тоді не склалося.
Отже, живу зараз я у своїх рідних Чернівцях, мені 58 років, ми з Тарасом живемо на хорошій орендованій квартирі, а в моїй живе мама, я їй оплачую догляд, провідую майже щодня.
Я купила собі за ці роки два паркінги в новому районі, зараз здаю їх в оренду і досить непогано з того маю. Планую відкрити свій маленький бізнес, але ще руки не дійшли.
І ось моя Настуня зібралася заміж. Зять мені сподобалася, хлопчик розумний, вихований. Вони зустрічалися два роки, вирішили одружитися.
Свати на 70 відсотків оплатили весілля, я заплатила за зйомку і сукню дочки. Свято було красиве, всім запамʼяталося і сподобалося.
Отже, донька моя вийшла заміж місяць тому і я, як і обіцяла, подарувала молодим квартиру. Двокімнатну, в новобудові. Майже 20 років в Італії зробили свою справу – гроші дочці на нерухомість я відклала.
Але я поставила дочці одну умову, свасі теж про це сказала на весіллі.
А все тому, що свого часу моя свекруха мені просто життя не давала, втручалася щодня в наше життя, вчила мене готувати, прасувати, прибирати. Це було жахливо.
Потім мама чоловіка вдруге вийшла заміж і виїхала в іншу область. Але відтоді я вирішила, що коли моя донька вийде заміж – я ані ногою в їхню оселю, на свята хіба привітати, та й то – це можна не вдома зробити, є кафе для цього. Ну і якщо вони самі про якусь допомогу попросять.
І щоб ви думали? Каже мені донька кілька дні тому, що мама Тараса, моя сваха Людмила, майже щодня до них заходить!
Я вважаю, нічого їй і переступати порог оселі молодят! Як оце роблю я – ні разу не була ще і не збираюся.
Але вона там товчеться мало не щодня біля синочка! Заберу ключі і пущу квартирантів – так і сказала Людмилі вчора, запросивши її на каву. Її візити – загроза молодій родині, не думаю, що вони приємні моїй Насті. До того ж, квартира моя, маю право виставляти умови. Все це я Людмилі пояснила.
Подивлюсь, як сваха виконає моє прохання, бо я не жартую. Хоче ходити до сина в гості – нехай тоді сама його житлом і забезпечує.
Автор – Олена К., м. Чернівці
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.