– Доньці вже тридцять років скоро! – розповідає пятдесятилітня Ганна Федорівна. – Сім’ї немає до цього часу. Тільки кіт… ага, як в тому анекдоті про «сильну незалежну жінку». Скільки тих котів має бути? Сорок? Я їй так і кажу – Світлано, ти на правильному шляху, один кіт у тебе вже є… Через це кота, вона хорошого чоловіка упустила, між іншим!
… Кошеня Світлана підібрала на вулиці зовсім маленьким, як тільки стала жити одна, вісім років тому.
Він був страшний, облізлий, весь хворий і практично, як сказав ветеринар, безнадійний. Проте Світу зробила диво – вилікувала і вигодувала.
Він виріс в великого красеня-кота на ім’я Пельмень, і Світлана дуже до нього прив’язана.
– За ці роки чого тільки не було в житті! – розповідає Світлана. – Кілька разів доводилося міняти роботу, житло. Мужики приходили і йшли, і тільки кіт завжди був поруч. І в проблемах, і в радощах, і в свята, і в найскладніші дні…
Кіт у Світлант розумний і ласкавий, дуже охайний і вихований, ні до кого не лізе, більшу частину часу просто спить на спинці дивана – давно уподобаному в цій квартирі місці. Правда, у кота з дитинства проблемний шлунок, але з цим Світлана навчилася чудово справлятися.
Просто потрібно годувати вихованця спеціальним кормом і не давати нічого зайвого. Так, корм не найдешевший. Але для більш-менш благополучного працюючої людини, яким завжди була Світлана, прогодувати кота – взагалі, не проблема.
… Нещодавно Світлана зустріла чоловіка і по-справжньому закохалася. Чесно кажучи, вона давно вже мріяла про сім’ю та дітей, і навіть робила спроби будувати відносини. Успіху вони не принесли, але зараз, думала Світлана, все буде інакше.
Чоловіка її звуть Валерій, йому трохи за тридцять, і він теж, як Світлана, націлений на серйозні відносини, створення сім’ї. Валерій веселий, енергійний, працьовитий, самостійний, працює, живе в своїй двокімнатній квартирі, водить автомобіль, займається спортом.
У Валерія купа племінників, які в ньому душі не сподіваються, і він платить їм тією ж монетою: з задоволенням возиться з дітлахами, грає і завалює подарунками. Напевно він буде чудовим батьком і для своїх дітей.
Світлана та Валерій на одній хвилі у всіх питаннях, крім одного: чоловік терпіти не може котів. Взагалі, ніяких. Він навіть в гості до Світлани ходити не любить – в більшості випадків запрошує її до себе. Прямо не говорить, що це через кота, але Світлана впевнена, що іншої причини немає.
Причому, до інших тварин – собак, рибок, хом’якам – Валерій відноситься цілком нейтрально…
Близько місяця тому Валерій запропонував Світі з’їхатися і жити разом. Озирнутися, притертися, а там з часом, якщо все складеться нормально, і зареєструвати шлюб. Жити передбачалося у Валерія – у Світлани квартира наймана. Світлана вже готова була прийняти пропозицію, але чоловік уточнив – тільки без кота.
Тварина потрібно віддати в добрі руки.
– Та не можу я цього зробити! – ледь не плаче Світлана. – Куди я його віддам? Кому?
– Ну не знаю, – заявив Валерій. – Якось же прилаштовують люди тварин. Багато волонтерів, притулків. У мене знайомі в котеджному селищі, хочеш, можу запитати у них. Може, хтось візьме в заміський будинок…
Віддавати улюбленця аби кому Світла не хоче категорично. Кому потрібен дорослий, та ще нездоровий кіт, потребує особливого недешевому харчуванні? Хто буде купувати йому цей корм?
Кілька тижнів Світу метається, абсолютно не знає, що робити, не може дати нареченому конкретної відповіді на питання, коли ж вона до нього переїде. Та годі, нареченому чи вже? Відносини останнім часом напружилися і вже далеко не ті, що раніше. Все висить на волосині…
– Мама свариться, каже, як так можна, через кота упустити нормального чоловіка! – розпачливо розповідає Світлана. – Каже, такого більше не знайдеш. Але Пельмешку віддати невідомо куди я теж не можу…
– А мама не хоче взяти кота до себе?
– У мами, на жаль, алергія, так що це неможливо …
Як вважаєте, Світлана надходить нерозумно, так і дійсно залишиться старою дівою з сорока котами? Або вона має рацію – ми відповідаємо за тих, кого приручили?
Фото ілюстративне з вільних джерел.
