– Доню, так буде краще для всіх нас. Ти ще зовсім молода. Хто тебе з дитиною візьме? А самій знаєш, як важко дитя на ноги поставити. Ми тобі допомогти не зможемо, сама розумієш, які в нас з татом зарплати. – Як тільки виходжу на вулицю, то в кожній дитині шукаю схожість з собою, чи його татом, якого вже дуже давно не бачила. Ігор навіть не здогадується, що десь у нього є син, якому скоро виповниться три.
Коли я бачила хлопчика, менш-більш схожого на мене – стискалося серце.
– Вибачте, а скільки вашому синочку років?, – запитала я одного разу мамочку, яка гойдала голубоокого хлопчика на гойдалці.
– Три в лютому виповнилося. Це моя радість! Моя гордість!
Ні, це не мій хлопчик. Мій синок народився в квітні.
Жінка встала і швидко пішла в сторону автобусної зупинки. Дурість, яка дурість! З чого я вирішила, що це може бути мій синочок? ⠀
Майже три роки я вдивляюся у кожного малюка. Підганяю зовнішність і вік під бажаний образ. Майже три роки…
Йому зараз ще немає трьох. Народився він в квітні, тоді лив дощ, я чудово пам’ятаю цей день – сірий, безрадісний.
Все було як уві сні… Він народився і заплакав, а я відмовилася взяти його на руки.
Просто не могла – знала, що якщо зможу пригорнути його до себе, вже не віддам нікому. Запам’ятала тільки великі – занадто великі для новонародженого – голубі як океан очі… І його плач.
І мамин голос, який твердив: “Так всім буде краще”. Я так в це вірила.
Я втекла з лікарні в той же вечір, сором’язливо ховаючи очі. Це було так дивно – виходити з такої будівлі одній.
І ось майже три роки в голові звучить: “Так всім буде краще. Так краще”.
Тільки тепер я точно знаю, що це брехня.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
