fbpx
життєві історії
– Доню, ти розумієш, що говориш? Він заради мене з дружиною розлучився, а я виставлю його за поріг? Від несподіванки я навіть здригнулася. – Так він був одружений?! Я дивилася на жінку перед собою і не могла повірити, що це моя мати. Та, яка все життя вчила мене доброті і справедливості

Я завжди вважала, що у нас щаслива і дружна сім’я. До пори до часу так воно і було…

Додому я в той день поверталася в хорошому настрої, як і  кожен студент, коли несподівано скасовуються останні пари. Дівчата на радощах вирушили бродити по місту, а я вирішила піти додому і просто повалятися на дивані з ноутбуком. Тим більше, у мами сьогодні вихідний, і вона обіцяла зробити мої улюблені млинці з м’ясом. Я кілька разів натиснула кнопку виклику ліфта, але не почула жодного шуму. Невже знову не працює?!

Переконавшись, що мої побоювання вірні, я попленталася по сходи. Перші три поверхи проскакала легко, потім всією вагою налягала на перила, а до дев’ятого поверху так задихнулася, що відчула себе пенсіонеркою. Перед тим як подолати останні десять сходинок, я сперлася на стіну перевести дух і подумала, що треба б відновити пробіжки вранці, як раптом з нашого тамбура вийшов немолодий чоловік і попрямував до ліфта. Поки він наполегливо тиснув кнопку виклику, я встигла помітити, з яким задоволеним обличчям він посилав повітряні поцілунки в відчинені двері тамбура. Ну наче березневий кіт.

“Невже тьотя Соня кавалера завела?” – посміхнулася я своїй здогадці. Вона жила з нами на майданчику і була трохи старше моєї мами. Тьотя Соня рано овдовіла, і з тих пір ми ніколи не бачили її з чоловіком.

– Ось халепа, – чоловік штовхнув двері зламаного ліфта і поспішив до сходів.

На прощання він ще раз заглянув в тамбур, і я почула дзвінкий поцілунок.

– Па-па, люба, ввечері подзвоню! – крикнув він вже на ходу, порівнявшись зі мною.

Двері зачинилися, я нагнулася через перила, з цікавістю подивилася на кучеряву чорну голову, що миготить внизу, і пішла нагору.

– Мам, ти не уявляєш, що я тобі розповім! – з натхненням крикнула я з коридору, знімаючи чоботи. Мама вийшла з кухні зі сковородою в руці і здивовано запитала:

– А ти чого так рано?

– Психолог захворів. Тьотя Соня на старості років коханця завела! Я його на власні очі бачила – ми тільки що на сходах зіткнулися.

Я очікувала, що мама сплесне руками і скаже щось схоже “Ну нарешті!”, Але вона розгублено пішла на кухню.

– З чого ти взяла, що це тьотя Соня? Може, хтось із сусідів, – запитала вона звідти.

– Ні, він з нашого тамбура виходив, – відповіла я і пішла мити руки, ковтаючи слинки від запаху, що долинав з кухні.

Уплітаючи улюблені млинчики, я продовжувала смакувати тему залицяльника, але мама неохоче підтримувала розмову.

– Подумаєш, новина. Син одружився – чого їй одній кувати. Та й не стара вона ще. Ти краще їж, а то охолоне. Нічого пхати свого носа в чужі справи.

– Мам, ну цікаво ж, – образилася я. – А ти знаєш, він дуже навіть нічого. Кучерявий такий, смішний.

Але в наступну секунду посмішка сповзла з мого обличчя. Адже тьотя Соня зараз на роботі! Це у мами графік два через два, а сусідка кожен день приходить додому після шести. Від кого ж тоді виходив чоловік? До горла підкотився клубок, я глянула на маму і не могла повірити своїм догадкам.

– Мам, але ж тітка Соня на роботі повинна бути, – сказала я повільно, уважно стежачи за її реакцією.

Вона здригнулася, обернулася і не могла вже нічого  говорити – її бігаючий розгублений погляд підтвердив мої найгірші побоювання.

– Може, захворіла людина, може, ще що, відпустку взяла або відгул, – заторохтіла вона.

Я мовчки вийшла з-за столу і попрямувала до дверей.

– Ти куди?

– Перевірити, вдома вона чи ні. Мама схопила мене за руку і спробувала зупинити.

– Що ти лізеш, куди не просять! Залиш ти її в спокої, ведеш себе, як стара баба на лавці, все тобі треба знати.
Я висмикнула руку і вискочила в тамбур. Поки давила на дзвінок в сусідській квартирі, всередині мене стискалося серце. З кожною секундою ставало все болючіше і болючіше, і я все сильніше тиснула на цей дзвінок. За дверима була тиша.

Повернувшись додому, я без сил опустилася на табуретку. Мама мила посуд і з такою люттю терла губкою сковороду, ніби хотіла протерти в ній дірку.

– Ну, і чого ти добилася своєю впертістю? – запитала вона з викликом, навіть не обернувшись. Говорити не було сил, від образи за батька сльози у мене підступили до горла.

– Мама, як ти могла… – тільки й видавила я з себе.

Вона обернулася і кинула на мене докоряючий погляд.

– Ти завжди так: не розберешся, в чому справа, а відразу робиш висновки. Так, цей чоловік приходив до мене, він майстер – ми з татом хочемо зробити ремонт, і я покликала його оцінити вартість роботи.

Сил не було слухати цю брехню і жартувати з приводу того, що робочий називає господиню “любою”.

– Мамо, не бреши. Я бачила, як ви цілувалися.

Хвилину ми просиділи в тиші, потім вона відвела мене в кімнату, щоб поговорити “по-дорослому”. Але ніякі докази про те, що у них з татом не все ладиться, що це криза середнього віку тощо, не змогли виправдати її зради по відношенню до нашої сім’ї.

Мені було прикро не тільки за тата, я вважала вчинок мами і неповагою до себе. По суті, вона не тільки зраджує батькові, вона руйнує все, що було створено за багато років. Адже коли тато про все дізнається, наша міцна дружна сім’я, просто перестане існувати.

– Він нічого не дізнається, – відрізала мама. – Якщо ти хочеш, щоб все залишалося як і раніше, ти йому нічого не розкажеш і забудеш цю розмову як страшний сон. І взагалі, займайся своїм особистим життям, а ми з татом самі розберемося.

Але я-то знала, що як і раніше вже не буде, тому сказала мамі, що не мовчатиму. Не зможу спокійно дивитися, як вона обманює батька.

– І чого ти цим доб’єшся? – скипіла вона. – Ти знаєш, який він гордий – збере речі і піде. Тільки куди? Квартира моя, і ділитися я з ним не збираюся, в село до матері він не поїде, залишиться тільки орендувати. А тепер уяви його одного – прати й прасувати толком не вміє, готувати – теж. А у нього кухарка – не забувай – кожен день потрібно гаряче. Загнеться один на старості років. Ти такого життя хочеш батькові?

Я уявляла всю суть ситуації і розплакалася від горя. Мама права: татові одному буде дуже важко, але що мені залишається – дозволяти їй і далі витирати об нього ноги? Як жінка, я могла зрозуміти, що, проживши з людиною двадцять років, до неї можна охолонути, що в цей момент можна зустріти чоловіка своєї мрії і закохатися як дівчисько…

Розумом-то я все розуміла, але серце відмовлялося приймати цю ситуацію.

Я нічого не сказала батькові. Кілька місяців зберігала мамину таємницю в ім’я нашої сім’ї і тішила себе надією, що мама одумається. В цей час я сильно зблизилася з татом. Почуття жалості викликало бажання зайвий раз побути з ним наодинці, поговорити по душам, в сотий раз послухати розповідь про його дитинство.

Пропорційно цьому я віддалялася від мами. Думка про те, що хтось чужий буває в нашій квартирі, поки нас з татом немає вдома, викликала огиду, навіть у своїй кімнаті я стала відчувати себе незатишно, не кажучи вже про те, щоб зайвий раз обійняти маму.

Одного разу суботнім ранком в нашому будинку розгорілась сварка. Мене розбудив батьківський крик, я вийшла подивитися, в чому справа, і побачила, як тато пакує валізу. Виявляється, таємниця, від якої ми з мамою оберігали його, якимось чином розкрилася, і моя надія, що в сім’ї запанує колишня гармонія, розбилася на дрібні шматочки. Тато гордий, він ніколи б не пробачив зраду, тому я зрозуміла, що це кінець. Забувши про те, що в двадцять років плакати соромно, я зі сльозами кинулася до батька і, як в дитинстві, повисла у нього на шиї.

– Таточку, не йди, ти ж пропадеш один!

– Все добре, рідна, все добре, – шепотів він мені на вухо і гладив по голові тремтячою рукою. Кілька днів він жив у двоюрідного брата, а потім орендував убогу квартиру на околиці міста, напевно, найдешевшу, яку знайшов. Два дня я повзала по ній з ганчірками, щоб зробити більш-менш придатною для житла. З будинку тато майже нічого не взяв, тільки машину залишив собі (мама все одно не вміє водити), і я віддала йому телевізор зі своєї кімнати.

З тих пір розпорядок мого дня змінився. Через день після лекцій я їхала до батька, варила суп на два дні і прибирала. Іноді чекала тата з роботи і не помічала, як за розмовою засиджувалась допізна. Він завжди радів моїм візитам, хоч і бурчав, що через нього у мене напевно на хлопців часу не залишається. А мені й не хотілося додому. Після татового від’їзду мамин залицяльник став у нас частим гостем. Пару раз я навіть залишалася у тата ночувати і зловила себе на думці, що в цій убогій квартирі відчуваю себе спокійніше і затишніше, ніж вдома.

А незабаром у нас з мамою відбулася серйозна розмова. Натягнувши на обличчя щасливу посмішку переможниці, вона оголосила, що дядько Сергій переїжджає до нас, і я зобов’язана якщо не любити його, то хоча б поважати.

– Мама, але я не хочу, щоб він тут жив! – тут же заперечила я.

Але мама не хотіла навіть слухати.

– Доню, ти розумієш, що говориш? Він заради мене з дружиною розлучився, а я виставлю його за поріг?

Від несподіванки я навіть здригнулася.

– Так він був одружений ?!

Я дивилася на жінку перед собою і не могла повірити, що це моя мати. Та, яка все життя вчила мене доброті і справедливості, та, яка ще в дитинстві говорила мені, що чужого брати не можна, та, яка після моєї першої невдалої любові витирала мені сльози і говорила, що на чужому нещасті щастя не побудуєш. Невже вона так змінилася? Або все, що вона говорила раніше, суцільна брехня?

У той же вечір я зібрала речі і переїхала до тата. Мама закотила істерику, назвавши мене зрадницею. Але я вважала по-іншому: якщо залишуся, то зраджу батька.

Я виявилася не такою благородною, як тато, і забрала з дому все, що змогла забрати. Не хотіла, щоб цей кучерявий тип користувався речами, які не забрав тато. Досить вже і того, що він буде господарем ходити по квартирі, в якій пройшло моє щасливе дитинство з люблячими батьками.

Мама затамувала на мене образу, і пів року ми майже не спілкувалися. Тепер, коли все вщухло, я іноді заїжджаю. Ми розмовляємо про погоду, навчання, політику, але тієї близькості, що була раніше, вже немає.

Днями, коли маминого співмешканця не було вдома, я заїхала її провідати. Ми пили чай з печивом і не помітили, як в розмові заглибилися в спогади. На мить мені здалося, що все як і раніше, скоро прийде з роботи тато і, як зазвичай, скаже з коридору: “Агов, є хто живий? Я вдома!”

– Твоя кімната як і раніше тебе чекає, – перервала мої роздуми мама. – Може, перестанеш валяти дурня і повернешся?

Я похитала головою. Я страшенно сумую за своєю затишною кімнатою, з вигляду з вікна в наш тихий дворик, так улюблений мною в дитинстві, по сусідських подружках, але реальність така, що після роботи тато сюди більше не прийде.

– Ні, мам, я піду. Батько без мене вже не зможе.

– Звідки в тебе стільки впертості ?! – мама перейшла на крик. – Доросла дівка, а живеш із батьком в цій убогій норі! Тому у тебе і кавалера до сих пір немає, тобі з ним навіть усамітнитися ніде. – Вона перевела дух і, роздратована моїм мовчанням, продовжила: – Ти до старості зібралася опікати батька? Рано чи пізно вийдеш заміж, і він все одно буде самотнім!

Ну ось, розмови по душам знову не вийшло. Але ж я вкотре збираюся розповісти мамі, що вже давно зустрічаюся з хорошим хлопцем, що татові Андрій дуже подобається, і коли приходить до нас в гості, ми проводимо чудові вечори втрьох. Що в цій норі, як вона виражається, я не відчуваю себе чужою на відміну від рідного дому, і що тато ніколи не буде самотній.

Коли ми з Андрієм одружимося, ми заберемо його до себе, і, всупереч маминим прогнозам, його життя засяє новими фарбами в оточенні онуків і люблячих людей. Все це я хотіла їй сказати, але тільки мовчки зітхнула і закрила за собою двері.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – today

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook