Допоможіть розгадати таємницю карпатських жінок. Звідкіля у них стільки часу і сил? Чи вони вміють той час сповільнювати? Ну от послухайте. Кілька років їздимо родиною відпочивати в одну сім’ю у серці українських Карпат. Спостерігаю за господинею і диву дивуюся. Я у місті нічогісінько не встигаю. Мама в селі на Полтавщині – також. А Леся ця таке витворяє!
У цих господарів, до яких ми приїздимо у Верховину, двоповерховий чималий будинок. Кімнати другого поверху призначені повністю для відпочивальників, самі вони живуть на першому.
У пані Лесі і її чоловіка Володимира – двоє дітей-підлітків. Самі вони держслужбовці. Вдома тримають кілька корів, свиней, курей, качок… Доглядають за величеньким городом, садком. Тобто всі продукти в них свої, домашні: молоко, м’ясо, сир, овочі, фрукти.
Пані Леся сама готує для відпочиваючих сніданки, обіди й вечері. Ви б знали, яка це завжди смакота!
Зранку – заварна кава, фрукти, всілякі налиснички, оладки, парові вареники з ягодами, пончики… Все те з медом, джемом, сиром. В обід – борщ, грибна юшка, деруни з поливками різноманітними, голубці… На вечерю – банош чи бограч, чи смажені або запечені реберця, курячі стегенця з салатами зі свіжих овочів і домашнім винцем… А вже майже перед сном Володимир або хтось із дітей піднімають гостям глечик свіжого молока або трав’яного чаю зі свіжоспеченими булочками…
Але коли я, наприклад, щоб щось спитати, заглядаю до їхньої кухні чи вітальні – бачу неймовірну картину: пані Леся з донькою, або з чоловіком, або з сусідкою сидять у чисто прибраній хаті і лускають насіння, розмовляючи або дивлячись телевізор! Ну як так?.. Де вона час і сили на все те бере???
І це при тому, що я ніколи не бачила, щоб їм хтось з вулиці чужий допомагав з хазяйством або городом. Все самі! І ще й насіння за розмовами… Моїм здивуванню і захопленню просто немає меж!
А свекруха моєї рідної сестри з Прикарпаття? Ми в них теж іноді буваємо.
Так от, коли я знаю, що до нас гості якісь іноді їдуть, починаю вже за три-чотири дні «колотитися»: якісь заготовки роблю, полуфабрикатами запасаюся…
Приїжджаємо ми до тітки Нелі в Долину: ну, звичайно, для перших родинних посиденьок все вже наготовлено, але що коїться потім! Розмовляючи з нами, бавлячись з онуками, вона так вправно, ну просто за якусь годину, – вареників, голубчиків, котлеток, млинчиків, грибів у сметані, пирога якогось неймовірно смачного… Гоп – і це все вже перед нами на столі розносить неймовірні аромати!..
Це оточуюча краса, гірське повітря щось з людьми і часом тут роблять, що в людини сили потроюються, а хвилини сповільнюють свій лет?
Я точно чогось не розумію… А як би хотілося розгадати цю таємницю!
Автор – Альона Мірошниченко
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
