Мені 28 років. Я сучасна, весела дівчина. Моя розповідь стосуватиметься релігії.
Я народилася в християнській родині, але ніхто у нас до церкви не ходив, і я там бувала не так часто.
Охрестили мене вже в усвідомленому віці, у 14 років, тому що так захотів тато, хоча сам був нехрещений все своє життя.
Всі мої візити до церкви були не дуже приємними, мені від запаху ладану погано: то так, що хочеться сісти і не дихати, то просто якось не по собі.
Хрещення взагалі згадувати не хочу, цей натовп, який нескінченно обходив сто раз поспіль піп і все щось бурмотів.
Пройшли роки… І мене чомусь потягнуло до віри, я захотіла в щось вірити, що є хтось на небі, хто мене любить і за мною спостерігає, скажімо так. Хоча всі 26 років до того моменту я вважала себе абсолютною атеїсткою. А потім раз – і якось все змінилося.
Я спочатку так несміливо почала в інтернеті щось читати, щось дивитися на тему православ’я. Ну це проходило все так, щоб не дай Бог ніхто не помітив з домашніх, і не викликав “дурку”. Ну не віруюча сім’я у нас. Потім я пішла далі, сходила в книжковий магазин, купила красиву ілюстровану Біблію, вирішила, що кожна православна людина має її прочитати.
Читати часом було цікаво, але, якщо чесно, більше нудно. Але я так відповідально поставилася до цього, хотіла вникнути в суть, наблизитися до Бога.
Не знаю, як сказати, прокинулося взагалі в мені щось, чого раніше я не спостерігала.
І ось, прочитавши всю Біблію, я дуже пишалася собою, і пообіцяла собі купити ще Новий Завіт, Євангеліє і теж осилити. А ще я вирішила, що повинна витримати Великий піст, який ось триває 40 днів, якщо не помиляюся.
Я прямо знайшла найсуворіші умови виконання, як постили мало не в давнину. І що дивно, я його витримала. Так було не просто, тільки завдяки йому я зрозуміла, як я люблю молочні продукти і м’ясо. Мені дико хотілося м’яса. І я все чекала, що всередині мене ось-ось щось оновиться, я щось відчую особливе після посту, але цього не сталося…
І я якось зажурилася. Але все ж таки потім похрестила свою доньку і навіть стала хрещеноїю мамою одній дівчинці…
На ІСЛАМ же я завжди дивилася як на щось незрозуміле, чуже і далеке. Мені навіть ніколи не було цікаво в це вникати. Ну іслам і іслам, така віра – ось такі всі мої відчуття на той момент. На православних дівчат, які прийняли іслам, я дивилася більше як на ненормальних, які замоталися в купу різнокольорових хусток.
І ось зовсім недавно я відчула інтерес до цієї релігії…
Мені от якось всередині соромно або незручно, ніби я цим самим зраджую свого Бога. Я почала сама з собою боротися. Спочатку я все думала, ось українки, хто іслам прийняв, вони ось некрасиві хустки якісь одягають, як бабці стають. Починають розмовляти як люди, що зійшли з розуму: “я сподіваюся, у моїх рідних серця просвітляться і вони мене зрозуміють і приймуть мій вибір…”.
Звичайно, там родичі їхні всі в шоці, бо була людина як людина, а потім стала різко МЕГА хорошою. Я б теж подумала, що вона розумом рушила.
Тобто, ну поміняла віру, переродилася духовно, але головне ж – жити правильно, слова поганого не сказати….
Коротше, це все роздуми. Розповідаю далі.
Я почала вже прикидати: а от якби я прийняла іслам, то як би я одягалася тоді, відповідно до приписів?
Почала дивитися в інтернеті мусульманські образи, які не виглядають убого і знайшла стільки варіантів, і хіджаб вже не бачився мені чимось страшним. Всякі такі модні речі і такі витончені, жіночні. Пішла далі несміливо заглядати в іншу релігію…
Спочатку почитала в інтернеті, як живуть сім’ї в ісламі, мені сподобалося. Звичайно, кумедно було читати, що чоловік – це просто всесвіт для його дружини і вона повинна робити все, що він хоче. Якщо мужик без фанатизму, то напевно ужитися можна. Але інтернет інтернетом, а я люблю оригінали читати.
Подивилася в інтернеті про одну жінку, яка мені дуже сподобалася, шкода вже пішла з життя, Валерія Порохова.
Подивилася відео, де вона розповідає про іслам. Чому вона? Напевно тому, що її переклад Корану на російську мову єдиний визнали канонічним. Чесно, я дуже довго не наважувалася почати читати Коран.
Мені знову здавалося, що я зраджую свого Бога. І якщо я почну, то це буде остаточна зрада. Але мене прямо тягнуло, я не стала купувати поки що Коран, а просто скачала той самий переклад Валерії Порохової, навіть якось хвилююче було.
І ось я вже тижнів зо два, вранці і перед сном, лежу і читаю Коран. І люди, мені соромно зізнатися, але мені так подобається, мені прямо цікаво! Я, читаючи Біблію, нічого подібного не відчувала. Я чекаю вечора, щоб лягти і продовжити читати його. Я не знаю що мені робити…
Мені здається, коли я дочитаю Коран і прочитаю Хадиси Мухаммеда, боюся, що я прийму іслам.
Мене ось тягне туди. Я нічого не можу вдіяти. Хустку я б не одягла в своєму місті, та й в інших православних містах теж би не одягла. Так, поміняла б стиль, на більш закритий, без декольте і коротких сукенок і спідничок.
Але вже уявляю, що я кудись приїжджаю, в мусульманське місто чи країну і одягаю красиву хустку, такий закритий наряд, і мені так подобаються ці думки…
Вже вибираю підвіску з півмісяцем, хоча хрестик я в житті не носила і не хотілося, а тут аж до такого.
Але мені чомусь так страшно думати про зміну релігії. Та серце кличе…
Христина К.
Фото – з відкритих джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
