Їхав я на дачу в автобусі, машина у ремонті. Дорога довга, пробки, нудно. Давно автобусом не їздив. Поруч стоїть гарна жінка. Ну я вирішив з нею познайомитися. Виявилося, у Раїси теж дача у тому ж садівництві, що й у мене.
Розмовляємо, вона така вся смілива, мене до себе на чай запрошує. Ось як! У мене одразу думки, та такі, що аж хоч зараз злітай у небо.
Доїхали, до неї прийшли. Раїса на кухні, така гарна, статна, чай заварює, бутербродики маже. Я хвилююся – словами не передати. Приносить чай, сидимо п’ємо культурно, балакаємо.
Тут Раїса і говорить, що на дачі рук чоловічих не вистачає, допомогти просить – десь полагодити, десь кран підкрутити. Ну, я, звичайно, не відмовив.
А ще в неї садок на ділянці, там такі яблука ростуть!
Ось вона й каже:
– Допоможи яблука зібрати.
Набрали ми з нею два відра.
А вона:
– Мені сьогодні назад у місто треба, ходімо, проведеш мене, допоможеш яблука донести до автобуса.
Я засмучений, але думаю, що шанси ще є, говорю:
– А чого тільки до автобуса, давай уже до дому дотягну, тобі ж самій важко!
А вона сама наївність:
– Ні, додому не потрібно, мене з автобуса чоловік зустріне, він на дачу їздити не любить, все самій доводиться робити.
Я, звичайно, яблука до автобуса доніс, не залишати ж пані у скрутному становищі. Допоміг, чого ж.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
