fbpx
життєві історії
Дорогенька, те, що ти жінка мого сина – ще нічого не означає. Мати одна! День народження сина – це моє свято, і мені вирішувати, кого туди запрошувати, як і де свякуватимемо, – стою, кліпаю на Богдану Володимирівну очима. Цього року я вирішила влаштувати йому нормальне свято, таки 35 років, кругла дата. Підготовку розпочала заздалегідь. – А як же Іванна, і тітку не покликати? Я вже запросила своїх подруг!

Моя свекруха Богдана Володимирівна переконана, що день народження сина – це, насамперед, її свято. Тому вона вважає себе у праві вирішувати, хто туди буде запрошений, як і де святкуватимуть.

У мене класична свекруха з анекдотів. Та сама мама, яка вважає дружину сина тією жіночкою, яка підіслана зіпсувати життя її хлопчику. Наші затяжні суперечки тривають уже чотири роки.

Мама Андрія намагалася зяйняти свою нішу у всіх аспектах нашого життя, але зі мною цей фокус не пройшов. Ми живемо в моїй квартирі, куди свекрусі було зась з’являтися без мого запрошення. Вчити мене готувати теж не потрібно, я кухар за освітою та професією. А з чистотою у своєму будинку я розберуся якось без її цінних порад.

Раніше чоловік міг десь послухатися маму, але, відчуваючи за плечима опору в моїй особі, почав наполегливіше відстоювати свої особисті межі. Раніше йому було складніше – батько для нього в цьому прикладом не був, він давно і надійно змирився з владною дружиною.

Багато чого нам за ці короткі чотири роки довелося пережити в цій нерівній сутичці, але що мені ніяк не вдавалося здолати, то це впевненість дорогоцінної мами чоловіка в тому, що його день народження – це її свято.

– Звичайно, моє, а чий ще? Я народжувала сина, а до того дев’ять місяців носила. Тому так, це моє свято, – голосно заявляла Богдана Володимирівна.

Тому раніше дні народження Андрія більше скидалися на якісь невиразні посиденьки. Свекруха запрошувала свою рідню і подруг, вбиралася гарно, і весь вечір привертала до себе увагу. Після другого тосту про справжнього винуватця урочистості вже ніхто не згадував.

Оскільки оплачував усе задоволення саме мій чоловік, грошей на повторне святкування вже не залишалося. Як і сил, бо велику частину столу доводилося готувати мені. Мамі Андрія ж треба, щоб стіл ломився, та не якими-небудь повсякденними продуктами, їй вишуканості подавай. Влітало це сумне свято нам щоразу у копієчку. І це я ще мовчу про обов’язковий подарунок для свекрухи.

Андрій до цього звик, а ось мені за нього було сумно. Тому цього року я вирішила влаштувати йому нормальне свято, таки 35 років, кругла дата. Підготовку розпочала заздалегідь.

Зняли на базі готельного комплексу будиночок на два дні, вирішивши, що один день відзначимо із сім’єю, а другий уже святкуванням із друзями. Підготувала меню, з друзями приготували подарунки для Андрія, деякі сюрпризи, ммішні і прикольні. Дуже хотілося, щоб цей день народження відрізнявся від попередніх невеселих застіль.

Чоловік від ідеї відзначити свій день народження у готельному комплесі був у захваті. Правда, він сумнівався, що мама оцінить такий новаторський підхід, але я заспокоїла його – перший день буде з сім’єю, отже, по суті, вона нічого не втратить.

Говорити Богдані Володимирівні про те, що цього року жодних традиційних посиденьок не буде, пішла я. Андрія вона може переконати, натиснути на почуття, а зі мною так не вийде.

Я пояснювала концепцію заходу, дивлячись, як у свекрухи витягується обличчя і округляються оченята. Коли я закінчила, вона висловилася.

– Чому зі мною не порадились? Це і моє свято, а ти все зіпсувала!

– Свято буде, і ви там будете. Тільки замість двадцяти незрозумілих тіток там будемо ми з чоловіком, ви з чоловіком, мої батьки та брат свекра з дружиною. Ніхто у вас свято не відбирає! Просто будуть найближчі.

– А як же Іванна, і тітку не покликати? Я вже запросила своїх подруг!

– У готелі є обмеження щодо місткості будиночка. Ми й так доплачували за додаткове місце. З подругами ви можете чудово потім зустрітися і посидіти за чаєм-кавою, ми вам там абсолютно не потрібні, – терпляче відповідала я, а сама думала, що мама Андрія в житті не закочуватиме своїм подругам такий бенкет, як завжди, власним коштом.

Свекруха вирувала, пробувала в сльози, казала, що ми відбираємо у неї свято. Звичайно, адже у тій компанії, що я перерахувала, їй буде важко перетягнути ковдру на себе. Без кумушок їй буде незвично, вони подарунки зазвичай дарують їй, а не імениннику.

Богдана Володимирівна наполягала, щоб покликати весь свій звичний натовп, але я сказала, що вже все підраховано та оплачено. Якщо їй хочеться збирати весь табір, то вона оплачуватиме це зі своєї кишені.

Я додому доїхати не встигла, як свекруха подзвонила Андрію. Але він молодець, тримався стійко і на мамині умовляння не піддався.

– Якщо ти не зважаєш на мене, відбираєш у мене свято, то мене в цей день не чекай, –  закінчила вона розмову.

Чоловік засмутився, звісно. Адже якщо не прийде мама, то й тато не поїде, він дружині поперек слова не скаже. Виходить, батьків чоловіка на святі не буде.

– Якщо вона так вирішила, то нехай нарікає на себе, ми її покликали, вона не пішла, – вирішив таки Андрій, але я бачила, що йому нелегко це дається.

До свята ще три тижні, а Богдана Володимирівна вже примудрилася заплямувати сірим синові день народження. Я ще спробую з нею поговорити, але дуже сумніваюся, що від цього буде якийсь толк. Але я в будь-якому випадку докладу всіх зусиль, щоб цей день народження Андрію запам’ятався як один із найкращих! Навіть якщо його мама буди робити все для зворотнього результату. Сподіаюся, вийде чудове свято.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com