fbpx

Доведеться розлучатися, бо чоловік не працює вже який місяць – втратив роботу і нову не шукає. Офіційно не хоче влаштовуватися, а зарплата, яку пропонують Юрі на різних підробітках – його не влаштовує, бачте. Коли я зустріла свого Юрчика, мені було вже 25 років. Але нам не давала благословення йог омама. Так я вперше познайомилася зі своєю майбутньою свекрухою. Вона попросила називати її просто Мариною, хоч і зверталася я до неї на «ви». Сильна, розумна жінка. Я не хотіла дітей, та мені ще й 30 не було. І Юра був зі мною згоден. На той час його вже значно підвищили, тому ми встигли переїхати до приватного будинку і навіть завели величезного кота. Іноді до нас у гості приходила Марина, моя свекруха, і ми просто сиділи і балакали з нею за чашкою кави. Юрко виділяв мамі конкретну суму щомісяця, і ми про це знали

Доведеться розлучатися, бо чоловік не працює вже який місяць – втратив роботу і нову не шукає. Офіційно не хоче влаштовуватися, а зарплата, яку пропонують Юрі на різних підробітках – його не влаштовує, бачте.

Коли я зустріла свого Юрчика, мені було вже 25 років, і я була незаміжня. Я сама висока, худорлява, русяве волосся і дуже багатий життєвий досвід. Юрко на рік за мене старший. Вищий за мене, але це нічого не означає. Дуже худорлявий, в окулярах і з ластовинням. Я навіть не знала, що у чоловіків його віку вони бувають.

Найчастіше таких, як він, і таких, як я, просто не помічають. Але! Юрина колишня однокурсниця відгукувалася про нього як про спокійну і надійну людину. Гарний хлопець, радила мені його.

Зізнатись, я не була в захваті від цієї ідеї. Але сходили ми кілька разів з Юрком у кафе, потім почали зустрічатися, придивилися один до одного, і я зрозуміла, що ця людина мене влаштовує. Три місяці пролетіли як тиждень. А коли у Юри не виходило зі мною зустрітися, я по-справжньому починала сумувати і скучати.

Довго продовжувати ось такі стосунки у форматі школярів мені не хотілося. І я почала натякати своєму молодому чоловікові, що нам треба якось з’їхатися і спробувати жити разом. У нього на той момент була перспективна робота, хоч і не з надто високою зарплатою. Але були перспективи, і я сама розуміла, що для його віку це більш ніж достойно.

Але нам не давала благословення його мама. Так я вперше познайомилася зі своєю майбутньою свекрухою. Вона попросила називати її просто Мариною, хоч і зверталася я до неї на «ви». Сильна, розумна жінка. Вона довго не показувала своє ставлення до мене, а потім ми поговорили віч-на-віч, і все стало на свої місця.

До свого єдиного сина вона ставилася з особливим трепетом, хоч я, опираючись на перше враження, цього ніколи не сказала б. У першу чергу Марина розпитала мене, ким я працюю, які у мене плани на наші стосунки з Юрком, як давно я розлучилася з минулим хлопцем. Було навіть грубо з її боку.

Але запах парфуму цієї жінки просто зводив мене з розуму. Я навіть потім запитала його назву. Одним словом, вона дала добро. І невдовзі ми переїхали в хорошу квартирку, практично в самому центрі міста.

Кілька років ми жили і не тужили. Юрко приходив після офісу і був вільний. Я, звичайно, іноді просила його допомогти мені прибрати або приготувати вечерю, наприклад. Але він ніколи не відмовлявся. Навіть не порушував у розмові тему про те, що мій робочий режим – три дні на тиждень. І то по кілька годин на день.

Репетиторство, яким я займаюся – це набрати більше школярів. А там діло саме піде вгору. Не дарма батьки мене віддали до школи із поглибленим вивченням мов.

Щодо нас з Юрком, то в наших стосунках іноді не вистачало іскри. Я не звикла до того, що можу зателефонувати до хлопця і він завжди відразу відповість. Та й сам телефон я могла взяти у нього з рук і переглянути останні діалоги та повідомлення. Тільки навіщо? Там одні робочі чати і листування зі знайомими хлопцями. Точно хлопцями, бо їх двоє і я їх добре знаю.

Тобто в нашій родині було нудно місцями, натомість – на душі спокійно.

Після нашого весілля нічого не змінилося. Я не хотіла дітей, та мені ще й 30 не було. І Юра був зі мною згоден. На той час його вже значно підвищили, тому ми встигли переїхати до приватного будинку і навіть завели величезного кота мейн-куна. Іноді до нас у гості приходила Марина, моя свекруха, і ми просто сиділи і балакали з нею за чашкою кави.

Юрко виділяв мамі конкретну суму щомісяця, і ми про це знали. Гроші зовсім не були проблемою, і я навіть забула, що це і як – економити. Та й навіщо? Ех, молода була, така наївна. Поки Юра не втратив роботи.

Я спробувала його підтримати. Запитала, може він хоче змінити сферу діяльності на якийсь час? Начхати, я б прийняла його і водієм сміттєвозу. Головне, щоб він не опускав рук! І справа зовсім не в грошах, тим більше, що деякі запаси у нас були. Достатні запаси, я б сказала.

Та чоловік відмовився. Вперше, мабуть, він сам виявив ініціативу і сказав, що хоче знайти себе. Але не у спорті, полюванні чи там десь ще. Ні. Він продовжував цілими днями сидіти за комп’ютером, грав у ігри, дивився якісь фільми, серіали для дітей. І нічогісінько не робив.

Юрко запустив щетину, відмовлявся виходити надвір. Майже втратив себе. Все необхідне нам привозила доставка додому. Іноді я все ж таки могла підвищити голос і змусити пройтися чоловіка разом по магазинах. Але він це робив на автопілоті. Навіть не хотів бачити своїх найкращих друзів. Тож нічого дивного, що за кілька місяців такого життя я здалася і захотіла розлучення.

Після цієї новини Юрко ще більше віддалився і перестав відповідати на мої звернення. Потім до мене зателефонувала свекруха і, вислухавши мою історію, порадила мені подумати ще місяць, а поки вона постарається якось вплинути на сина.

Я пообіцяла, чекаю, але внутрішньо впевнена, що це нічого не дасть. Поки що ми з чоловіком як сусіди. Спимо окремо, розмовляємо, якщо є настрій, і то ні про що. Його мати кілька разів заходила в гості, але ніякого особливого ефекту це не дало.

А я зрозуміла для себе, що не можу дивитися на чоловіка, який просто лежить на дивані чи сидить за монітором – не має значення. І просто марить життя, нічого не роблячи, опустивши руки. Якщо це чийсь чоловік, ради бога, мені байдуже.

Але саме мій чоловік має бути легким на підйом і гнучким, постійно розвиватися. І ще раз повторюся, справа зовсім не в грошах, це інше. Я сама можу відмовитись від роботи з дітьми, але знайду іншу.

Але жити з кам’яним сфінксом немає жодного бажання. На роздуми у мене залишилося ще два тижні, але передбачаю, пройдуть вони так само, як і минулі. А це означає – не доля. На жаль, попереду розлучення, хоч моя мама й сестра проти, кажуть, чоловіками зараз дорожити треба, аби бути не самій.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page