Довелося мені переїхати до старенької мами в прикарпатське село. Передумала купувати собі квартиру, опинившись у маминому будинку…
Все життя у мене не складалося спілкування з мамою. Нещодавно мені виповнилося 40 років, а теплих спогадів із дитинства у мене не залишилося. Я вирішила це виправити.
Я все дитинство не почувала себе коханою. Не було підстав думати, що мене мама не любить. Але й теплими наші взаємини назвати не можна було. У мене є молодший брат. Здається, ніби молодшим дітям у сім’ї дістається все кохання, так було і у нас.
У мами з татом різниця у віці була 20 років. Коли вони одружилися, мамі виповнилося 30, а батькові було 50 років. Коли мені виповнилося десять, у мене з’явився молодший брат.
Дитинство у нас склалося не дуже щасливо, тата не стало майже відразу після народження брата. Після цього мама не зав’язувала ні з ким стосунків, намагалася нас виростити самотужки.
Я розуміла, що мамі потрібна допомога, замість університету пішла працювати. А брат виріс, відслужив в армії та повернувся під руку з нареченою додому. Тоді я думала, що маю залишитися поряд з мамою, а брат, як мені здавалося, повинен був піти жити до своєї дружини. Але виявилося, що брат із його обраницею мамі ближче.
Саме тоді стало модно їхати за кордон у пошуках кращого життя. Я довго не думала, зібрала свої речі та поїхала до Італії. Мене не було вдома 15 років.
Через знайомих я дізнавалася, чи все гаразд із моїми родичами. А нещодавно я зустріла знайому у Римі. Ми зустрілися в кав’ярні, побалакали. Я дізналася, що брат з’їхав від мами, і тепер вона живе сама. Виявилось, що їй потрібна була допомога!
Від почутого я не могла собі знайти місця. Вночі не виходило заснути, я вирішила, що поїду на батьківщину, щоб допомогти мамі, хоч в україні зараз і такі обставини. Мені було лячноповертатися. Все життя я вселяла собі, що я нікому не потрібна, але після стільки років я зрозуміла, що ріднішої людини від мами в мене нікого немає.
Я зібрала всі необхідні речі, взяла із собою накопичені заощадження та вирушила додому. Не можу передати, якою емоційною була наша зустріч після 17 років розлуки! Я зайшла на поріг рідної оселі, де мама, про щось задумавшись, чистила картоплю.
Вона постаріла, але була все ще красива. Мама підвела голову і глянула на мене. Здавалося, що вона не одразу мене впізнала. А коли зрозуміла, хто перед нею стоїть, кинулася в обійми.
Ми весь день плакали, розповідаючи одна одній все, що відбувалося в нашому житті. Таких сильних емоцій я не відчувала ніколи в житті, і ось зараз ми були такі близькі з мамою.
Це саме те, чого мені не вистачало все дитинство. Я забула всі образи та зрозуміла, що правильно вчинила, коли вирішила приїхати.
Мама була нездорова, я відразу зателефонувала всім лікарям, відправила маму лікуватися, через два тижні мамі стало набагато краще.
Якоїсь миті я боялася, що її втрачу. Всі ці роки я хотіла накопити на житло в Італії, але передумала. Ці кошти я вирішила вкласти в мамину хату, я хочу, щоб у неї була гідна старість. Я вже поміняла їй опалення та купила газовий котел.
Бог нам обом допоможе, я ще не стара і повна сил, і навіть позенайомилася місяць тому з гідним чоловіком, хоч за довгі роки в Італії цього не сталося.
А як там далі – життя покаже.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
