Довгі роки я жив з дружиною Мариною, бо всі такі, бо “так треба”. Вона мене пиляла днями й ночами, я думав, що від цього стаю терплячішим, культурнішим і взагалі кращим.
Але згодом щоденне оце клювання дістало. На той час у нас було вже дві доньки. Почалися конфлікти з дружиною, нервування, безсоння, одного разу просто опинився в лікарняній палаті.
У лікарні потім почали насідати тесть із тещею, щоб квартиру мою, за яку кредит ще не сплачено, переписав на дружину. Десять днів щодня до мене навідувалися з цією ідеєю-проханням.
Лікар це побачив, розгнівався, вигнав їх і порадив тримати телефон відключеним. Ще додав, що я здоровий, тільки рано полину на небеса через таку рідню.
До порад я прислухався, розлучився, дружину відправив додому, аліменти плачу, з дочками зустрічаюся.
Є вже кілька місяців людина для душі, квартиру раз на тиждень чистить прибиральниця, а регулярно митися і вчасно міняти постіль можу без нагадування дружини.
Вечері мені доставляють із найближчого ресторану, снідаю, обідаю як і раніше – на роботі. І вся ця розкіш настільки дешевше, ніж вимоги і капризи дружини, що достроково оплатив кредит на квартиру – минулого місяця закрив розстрочку.
Спочатку жалів, що взагалі одружився і терпів це усе, а зараз думаю, що, не спробувавши шлюб на власній шкурі, все одно б у нього вліз, тільки пізніше. Ну й донечок чудових маю, дякувати Богу.
Всім добра й миру, будьте здорові, веселі й щасливі попри все.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
