Я кохаю дружину свого брата-захисника. Я знаю це давно, відколи вони зустрілися 12 років тому. Але, звичайно, досі цього ніхто, крім мене самого, не знає і не здогадується.
Я ретельно приховував і приховую свої почуття і від Наталі, і від брата. Я ніколи жодного разу не претендував на їхнє щастя, бо у них хороша родина, вони кохають одне одного. У них чудові дітки, вже стало недавно троє.
Я одружився досить різно, два роки тому, у 37 років. Звичайно, я довго не міг зустріти дівчину, бо в кожній шукав хоч трохи чогось від Наталі. Але я не молодію. треба було створювати свою родину. І я зустрів Софію, наче покохали одне одного, принаймні вона, одружилися. Соні на той момент було 28 років.
Зараз мій брат, який старший за мене всього на півтора року, захищає акраїну. Я теж офіцер, але служу по місту роботи у нас у Вінниці.
Так вийшло, що наші з братом дружини одночасно ходили при надії. Наталя – третьою дитинкою, Соня – першою.
Два місяці тому братова дружина народила третю дитину, хлопчика. старші у них з братом дівчатка. Живуть вони на оренді, але виплачують за власну квартиру в новобудові.
Наталка працює, як і працювала, віддалено з першого дня після народження дитинки, допомагає брату. Його зарплата йде на іпотеку й ремонт в квартирі, який Наталя зараз розпочинає якраз, щоб до повернення чоловіка все зробити. А на її гроші вони живуть з дітьми.
Я неймовірно захоплююся цією жінкою. Вона водить авто, відвідує косметолога, стежить за собою, займається йогою з тренеркою, яка приходить до неї додому. Наталя все встигає з дітками, хоч і сама: прогулянки, ТРЦ, кафе, кінотеатр, дівчатка займаються танцями і англійською. Для прибирання у невістки є помічниця.
Дружина брата з двома вищими освітами, розумна й весела, легка. Їй 36 років. Розмовляти з нею – одне задоволення.
Моя Соня її повна протилежність. Вона народила теж, на два тижні пізніше за Наталю, первістка у 30 років. Якщо Наталя народжувала сама, бо брат захищає Україну далеко від нашого міста, то я був весь час поруч зі своєю дружиною, взяв відпустку, допомагав, не відходив.
Але це не надто допомогло Софії. Досі стогне, як бабця, дуже погладшала. Нічого не встигає, на все жаліється, дитина не спить ночами. Не щодня навіть на прогулянку дружина з сином виходить – каже, що не встигає, до того ж він постійно плаче на вулиці.
Я стараюся підтримувати Соню, готувати іноді чи привозити готову їжу після роботи, разом прибираємо у вихідні. Але від цього у нас вдома краще не стає поки що. Дружина нервова, стомлена, дратівлива, дитинка – тривожна й плаксива.
Кожної вільної хвилинки я стараюся заїхати до родини брата, щось допомогти Наталі з чоловічої роботи по дому.
Але насправді я їду туди просто вдихнути повітря, подивитися на кохану, обговорити з нею щось цікаве, посміятися з племінниками, випити чаю чи кави з Наталкою. Щоб потім з новими силами й натхненням знову їхати додому у зовсім іншу, сумну реальність.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com