fbpx

Дружина з роками стала схожою на опудало. Всі ви, жінки, до цього схильні. Звичайно, як нормальний мужик, я знайшов коханку. Молодшу, гарнішу. Але згодом і вона стала, як опудало. І я вирішив повернутися до першої дружини, Варвари

Дружина з роками стала схожою на опудало. Всі ви, жінки, до цього схильні. Звичайно, як нормальний мужик, я знайшов коханку. Молодшу, гарнішу. Але згодом і вона стала, як опудало. І я вирішив повернутися до першої дружини, Варвари.

З роками моя дружина Варвара стала схожою на опудало. Всі ви, жінки, до цього схильні. Перестаєте слідкувати за собою, всю увагу – дітям, а не чоловікові. Думаєте, що ми вічно можемо милуватися вами у потертих халатах з кислими втомленими обличчями? Та будь-кому це набридне!

Звичайно, як нормальний мужик, я знайшов коханку. Молодшу, гарнішу. Спочатку зустрічався з Людмилою потайки. Літав, як на крилах. Люда була розлученою, доглянутою. Я закохався! Через півроку зізнався у всьому Варі і переїхав до Людмили. На доньку платив Варварі аліменти.

Пройшло три роки. І щоб ви думали? Згодом і Людмила стала, як опудало! І я вирішив повернутися до першої дружини, Варвари. На щастя, ми з Людмилою не розписувалися.

Купив я величезного букета квітів, Вариних улюблених. Подзвонив їй, сказав, що хочу прийти до доньки.

Вона не забороняла.

Треба сказати, що давненько я перед цим з ними не бачився, просто скидав раз на місяць гроші Варі на картку.

Прийшов у домовлений час. Варвара відчинила двері. Я не впізнав колишню дружину! Квітуча доглянута жінка, просто розкішна! Таку б я любив все життя і навіть би не глянув у бік!

Так я їй все це і сказав, а до ніг поклав 33 оксамитові троянди.

Варвара якось усміхнулася. Каже:

– Ну, проходь, зараз всі чаю вип’ємо, а потім, якщо хочеш, йдіть з донечкою погуляйте, в кафе чи кіно. Бо в мене побачення через півгодини.

Стіл у вітальні – ще недавно моїй вітальні! – був сервірований до чаю. Через 15 хвилин у двері подзвонили, Варвара, вся сяючи, побігла відчиняти.

Чоловік виявився імпозантним, трохи старшим за неї. Я не міг дивитися, як вони воркують… Взяв дочку Маринку і пішов з нею гуляти. Під час прогулянки зрозумів: не тільки Варвара тепер для мене – чужа жінка, а й моя власна дитина віддалилася від мене, і вже ніколи між нами не буде того тепла й довіри, які могли б бути між люблячими татом і донькою…

Весь вечір того дня я намагався роздивитися в Людмилі знову ту жінку, яка полонила мене, побачити в ній те, заради чого я залишив свою сім’ю. Намагався і – не бачив…

Автор – Микола К.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page