З Оленою ми прожили 2 роки, і вона завагітніла. Ми були щасливі. А коли на узі показало, що у нас двійня, та ще й близнючки так взагалі щастю не було меж.
Олена була в лікарні, а в цей час я підготував кімнату для моїх принцес. Я Купив туди все, що потрібно і не потрібно. Я хотів щоб мої принцеси ні в чому не мали потреби.
Прийшов час виписки. Я купив Олені величезний букет троянд і каблучку з діамантом. Так зарплата у мене була звичайно не дуже велика, але я для себе вирішив, у що б то не стало вручити шикарний подарунок за двох принцес.
Я привіз своїх трьох дівчаток додому і не міг намилуватися ними. Я був щасливий. Перший тиждень після народження я був удома. Спеціально брав відпустку, щоб дружина втягнулася у все це. А потім я вийшов на роботу. Все змінилось. Олені було дуже важко з двома дітьми, вона ходила постійно роздратована. Наші відносини дуже сильно змінилися. Олена вже не була такою милою як раніше. Але я все розумів і підтримував дружину.
Олена постійно говорила що: Я втомилася, вони постійно плачуть, сплять в різний час, я не можу відпочити навіть…
Я заспокоював її…
– Не переживай люба… Дівчатка підростуть і буде легше…
На що Олена тільки відмахнулася від мене зі словами: І так все набридло, ще ти зі своїми порадами лізеш.
Я не став ображатися на дружину за це, просто розумів що вона втомилася.
Мене відправили в незаплановане відрядження на тиждень. Олена не брала трубку коли я дзвонив. А коли я приїхав то, був здивований …
Зайшовши додому я побачив зі своїми дочками сусідку тітку Валю, вона їх годувала з пляшечки.
-А що тут відбувається? Де Олена?
А Олена попросила мене подивитися за дітьми і сказала що скоро прийде, а потім я побачила це … ось … подивися…
Тьотя Валя простягнула мені листок. Це була записка від Олени.
Вибач мене, але я так більше не можу… Я йду і знаю що ти справжній чоловік, ти впораєшся…
Я сів на диван і не розумів що мені робити далі.
У будинку не було жодної речі Олени, вона зібрала все. Я намагався якось розшукати її, але нічого не виходило. Та й часу особливо не було. Потрібно було дівчаток ростити, адже коли пішла Олена їм було всього по 8 місяців.
Я попросив тітку Валю допомогти мені, більше то і звернуться було ні до кого. Тьотя Валя погодилася і сказала мені: Не переживай, разом виростимо.
З тих пір тітка Валя наша паличка виручалочка. Прям Богу дякую, що саме вона наша сусідка.
Минув рік. Тьотя Валя грала з дітьми на вулиці. Я був дома, готував своїм принцесам обід. Раптом відчинилися двері, і на порозі стоїть Олена з маленькою дитиною на руках.
Вона побачила мене і розплакалася, так сильно що маленька дитина також почала плакати. Крізь сльози Олена видавила з себе:
– Вибач мене… Я зробила велику помилку, коли залишила тебе і дівчаток. А тепер кинули мене і мого сина…
Я дивився на неї і мені стало її так шкода. Я розумів, що люблю її до сих пір, навіть незважаючи на те що вона так зробила.
Я обняв її і сказав:
– Більше ніколи так не роби… Дівчатка нудьгували За тобою…
А це хто? Запитав я про немовля…
Це мій син. Його батько пішов до іншої. Сказав що це не його бути татом, рано ще.
Ну нічого тепер це наш син, твій і мій, а у дівчаток з’явився братик.
Вчинок Олени я виправдовував як депресію, з якою вона не впоралася. Але тепер нас троє: Я, Олена і наша дорогоцінна тітка Валя… І у нас все буде добре, я в цьому впевнений.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
