Рік тому, коли в Україні було дуже небезпечно, я з двома донечками виїхала з Чернігова в Португалію, де нас прихистила моя знайома.
У чужій країні жилося нам не легко, алк дуже цікаво. Гарний клімат, океан поруч.
Дівчатка мої в школу пішли, а я навіть згодом влаштувалася на підробіток – готувала українські стравами у кількох родинах української діаспори, з якими мене познайомила подруга.
З чоловіком спілкувалися майже щодня відеозвязком, нічого такого я не помічала.
За мною ж в Португалії сталася пригода, скочила я у гречку одним словом.
У Хорхе бабуся була з України, а вже дідусь португалець. Нам добре було кілька місяців разом, але обоє ми розуміли, що це не надовго, тому я намагалася навіть не закохуватися.
І ось час повертатися в Україну настав – прихворіла моя мама в селі, та й за домом ми всі скучили, особливо дівчатка за татом.
З Хорхе розлучатися було сумно, але ж ми дорослі люди і розуміли, що рано чи пізно так буде.
І ось – Україна, рідне місто, домівка, рідні, друзі. І наче все добре, зустріч з чоловіком, родиною. Ми з дівчатками повернулися тиждень тому нарешті з Португалії додому, стільки радості! Але є дещо, що мене бентежить.
Справа в тому, що у нашому ж під’їзді живе моя кума з двома дітками, минулого року вона овдовіла, її чоловік був захисником.
Мій чоловік з того часу до них іноді заходив, допомагав щось зробити по дому, де чоловічі руки потрібні, я не була проти. І ось коли я з дочками приїхала, то кілька днів тому ми запросили до нас Люду з дітьми.
І ось під час посиденьок я зрозуміла, що дуже все це підозріло. Я дивлюся на чоловіка й куму, якісь такі вони рідні. І я от просто упевнена, що між ними щось було за цей час.
Звичайно я й сама свята не була. Але мій гріх залишився далеко і не впливає на мої сьогоднішнє життя. А вони що собі думали?
Не знаю тепер, що й робити. Поговорити з чоловіком? Прямо запитати? Та хіба скаже? Розповісти про свою пригоду, якщо зізнається в тому, про що я здогадуюся? І головне – чи казати про заначку, яка у мене з’явилася в Португалії?
Ці гроші, 5 тисяч євро, я планувала витратити на ремонт у квартирі, але тепер не знаю. Можливо, нехай ці гроші будуть у мене про запас, всяке може трапитися.
Спеціально для сайту ibilingua.com
Передрук без посилання на сайт заборонено. Фото ілюстративне.
Недавні записи
- Я чекала що ввечері, коли Яна прийде, то мене похвалить, я таки мах роботи зробила. Але була тишина, тільки онучка зацінила мою роботу, обнявши мене і поцілувавши. І ось через тиждень дивлюсь, знов все чорне. Я знов помила. Але невістці мабуть так зручно. Як на мене це дивно. Вона працює в чистоті, в аптеці. Завжди охайна з легким макіяжем, а про взуття взагалі не думає. Мені було б неприємно, а їй хоч би хни
- Після дня народження я почала питати у внука, чи хватило йому всіх подарованих грошей на смартфон. А потім кажу: тато ж тобі п’ять тисяч дав. А він такий здивований каже: які п’ять тисяч? В конверті лише тисячу гривень лежало. До того ж конверт був підписаний, і ніякої помилки бути не може. Я в тих нервах викликала сина до себе. Не хотіла це по телефону виясняти
- Коли не стало дочки, я почала судитися зі своїм зятем. Я думала, що зроблю йому послугу, взявши на виховання свого єдиного онука. Дмитрик був дуже схожий на Лілю, і це давало мені сили продовжувати жити. Позов я програла. Зараз Дмитрику п’ятнадцять. Батько відвіз його далеко від мене. Мабуть, я на таке ставлення заслужила. Я б все віддала, лиш би повернути час назад
- Моя свекруха виховує свого онука від першого шлюбу Ореста. Я його друга дружина. Колишня невістка після розлучення переїхала жити в Канаду. Мій чоловік виплачує на сина аліменти, але свекрусі цього виявилося мало. – Богданчик і полуничку хоче і черешеньку. – Я ж не стрималася, і натякнула, щоб до рідної мами звернулася по допомогу. І тут відкрилася таємниця, про яку я і не здогадувалася
- Мені було куди повертатися з Італії, дочка за гроші, які я надсилала, зробила з занедбаної маленької хатинки красиву і сучасну. Там були нові меблі і техніка. Олена з чоловіком і дітьми жила окремо. За всі ці роки я зробила все, щоб вона мала свій куточок. І здавалося б, живи та радій, але той спосіб життя, який вела сеньйора Беатріс, за якою я доглядала до останнього, не дає мені спокою до сьогодні