Два дні тому мене, маму з маленькою дитиною, особисто розважало аж чотири людини! Насміялася так, що досі згадую і стає весело. Виступали у мене в коридорі троє дітей колишнього чоловіка і його теща.
Можете повірити в таке? І я раніше не змогла б, а вийшло саме так. Розкажу, з чого все почалося.
Мій чоловік Станіслав не був щасливий у шлюбі. Одружившись, коли їм обом було по 25 років, він розраховував на серйозні, зрілі стосунки двох дорослих людей. Деякі досі вірять у нісенітницю, що характер людини якось коригується залежно від його віку, наївні. Це не так. Спочатку у них все було досить непогано.
Молоді та перспективні, вони взялися за облаштування свого особистого та професійного життя. Стас уже працював в хорошій фірмі, щоправда, на правах звичайного працівника. Він не був начальником, але міг замовити слівце за дружину, яку швидко теж працевлаштували на тому самому місці.
Я цю історію чула стільки разів, що можу описати її до найменших подробиць.
Пропрацювавши разом якийсь час, вони замислилися про дітей. Стас поспішати не хотів, як і усі чоловіки. А ось Віка, його дружина, була іншої думки. Як я зрозуміла, вже тоді вона часто спілкується про це з мамою, а та дає їй поради чи навіть настанови про велику та дружну родину.
За рік-два Стас і Віка стають щасливими батьками. його підвищують по службі, дружина йде в декрет, начебто все добре. Так, але це був лише початок.
У якийсь момент Віка зізнається чоловіку, що їй не подобається працювати. Не подобається підлаштовуватися під інших людей, слухатись вказівок начальника. Тому вона воліла б залишатися вдома на постійній основі. Стас уже не просто співробітник, а ще й перспективний. Хто зберігатиме сімейне вогнище?
Серйозно подумавши, за кілька днів Стас погоджується. Грошей вистачає і на них двох, і на дитину. Навіть на тещу, яку він став бачити у своїй квартирі підозріло часто. Ну та добре.
Друга дитинка не забарилася. Тепер уже доведеться заощаджувати на всьому і довго залишатися на роботі, та ще й Віка сама, схоже, перетворюється на дитину. Вже доросла жінка, а стала якоюсь інфантильною, в іграшки грається сама з собою.
Коли Станіслав дізнався про третю дитину, з розпачу не знав навіть, що робити. Йому вже давно не давали підвищення, грошей не вистачало. Натомість дружина і теща були у нестямі від радості. Дружина ним взагалі не цікавилася, тільки дітьми.
Повертаючись додому, він почував себе немов в дитячому садку з чужими дітьми та незнайомою йому нянькою.
Десь у цей період ми й познайомились, почалися стосунки. Я бачила і відчувала, як спустошений чоловік у затертому піджаку з кожним днем ставав щасливішим. І з кожним днем ми бачилися довше. Його до мене тягнуло, а вдома він був не потрібен. Може, тільки його кредитна картка мала значення, та й усе.
Ми з ним одружилися, коли я була вже на третьому місяці. Зізнатися чесно, так вийшло. Ми цього не планували. Та ще й з огляду на минуле чоловіка. Але що вдієш, природа. Спершу я побоювалася, що стану такою самою, як і його колишня. Але ні. Мабуть, у кожного своя схильність.
Але потім почалося щось. Віка зі своєю матір’ю зрозуміли, що розлучення було не жартом і вирішили діяти.
Через день до нас приходила одна з них з дитиною на руках, щоби поговорити зі Стасом. Мовляв, щось там у господарстві не те трапилося. Або до нього з умовляннями дзвонив його співробітник, колишній друг, однокласник. Мене це дратувало, але зробити я нічого не могла: вони буквально прикривалися дітьми.
Якоїсь миті Стас просто запросив мене в кафе і з сумним виглядом заявив, що хоче йти. Що його колишня не справляється, а в мене сильний характер і лише одна дитина. Він її не любить, але є обов’язок. Що завжди пам’ятатиме про мене, платитиме аліменти, допомагатиме. Все вирішено і змінити нічого не вдасться.
Я плакала, просила. Але він пішов. Добре, що я не залежала від чоловіка фінансово, сама заробляла, і це питання мене не надто турбувало. Але ж відсутність чоловіка, дитина. Погодьтеся, надто раптово. Однак життя тривало, все якось налагодилося, і я зрозуміла, що цілком справляюся і сама.
Колишній, до речі, вже за півроку перестав платити мені аліменти, але я навіть не ображаюся. У нього 3 дитини, не рахуючи дружини. Гроші йому знадобляться. А в мене є подруги з дітьми, тож колясок, речей та цінних порад вистачає навіть у надлишку. Слава богу, не погана собою, тож життя на цьому не закінчилося.
А тепер настав час повернутися до початку моєї історії. Прийшла, значить, до мене мати колишньої дружини мого колишнього чоловіка два дні тому. Та й дітлахів теж привела з собою. Кричала, репетувала, стрибала. Я перші 15 хвилин навіть не зрозуміла, що вона хоче.
Як виявилося пізніше, вона вимагає негайно перестати дзвонити Станіславу і не лізти в них із Вікою життя. У них тільки все налагодилося!
Як мені, такій безчесній, що народила дитину на боці (нічого, що я в шлюбі була?), не соромно дзвонити одруженому чоловікові?! Мало я принесла біди і горя, так ще хочу.
Я навіть не реагувала. Але потім, коли мені цей цирк остаточно набрид, просто прогнала жінку і навіть дітлахів з порога. Я мовчала, а вона втомилася кричати, тому все вийшло само собою.
Ох, Станіслав. Який же ти нехороший. Як тобі не соромно? Якщо дружина побачила, що ти телефонуєш жінці, значить, ти зовсім уже не ховаєшся. Хоч би листувався, зухвалий.
Як добре, що я не спілкувалася з тобою останніх місяців сім, а то й вісім. Совість зовсім мучити не буде. Але ти, як я подивлюся, часу не марнуєш.
Знаєте, я навіть не ображаюся. У мене є наймиліша найкраща дитина, перспективи та впевненість у завтрашньому дні. А ці люди хай роблять, що хочуть. Аби не лізли до мене і до моєї дитини. Всім добра, злагоди, миру й гармонії.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
