Вчора звільнився мій колега. Звільнився з простої причини – наша компанія переживає непрості часи, і йому різко скоротили премію.

Відчувши недобре, він швиденько знайшов інше місце в більш стабільній компанії. Великих труднощів це не склало, він хороший професіонал.

Провівши Сергія (так звуть колегу), ми з колегами перекинулися парою слів, що він молодець, не став терпіти погані умови і швидко знайшов іншу роботу. Але одна людина з нами не погодився, Андрій – єдиний чоловік у нашому відділі:

– Так це дружина його в усьому винна. Сергій через неї звільнився з нормальної роботи. Оклад нормально платять, колектив хороший, поки нікого не скорочують. А що буде на новому місці ще невідомо.

– Так у Серьоги же невеликий оклад, а з преміями раніше набагато більше виходило. Премії їм сильно урізали, ось і не вистачає грошей, – відповіла я.

– У мене теж оклад такий, і мені вистачає на все – відповів Андрій, – потрібно витрачати вміти.

– Так у Сергія ж дружина в декреті, дитині тільки п’ять місяців, і кредит за квартиру. А у тебе дітей немає, дружина працює, і живете ви з батьками. Звичайно, тобі вистачає.

– Ось я і кажу, що дружина винна. Дитині вже п’ять місяців, їй пора на роботу виходити, а не на шиї у чоловіка сидіти, – заперечив Андрій.

– Дитині всього п’ять місяців, куди їй на роботу? Хто за дитиною буде доглядати?

– А бабусі для чого! Я не розумію, чому Сергій її працювати не відправляє? Посиділа два місяці з дитиною, і вже можна на роботу виходити, а за дитиною бабусі з дідусями нехай сидять.

– А чому бабусі повинні цим займатися? Вони ж не для бабусь дитину народжували, і потім, деякі бабусі не можуть постійно доглядати за дитиною.

– Як не можуть? – пересмикнув Андрій, – вони вже на пенсії все. Чим їм ще займатися, якщо не онуками. А доросла жінка працювати повинна, а не на шиї сидіти.

– Але вона ж не сидить на шиї! Коли не було дитини, вона працювала, а тепер повинна доглядати за дитиною. Підросте синочок, знову на роботу вийде, – захищала я дружину Андрія, а заодно всіх жінок в декреті.

– Вона просто працювати не хоче. А Сергій потурає їй. Випровадив би її на роботу, і міг би не звільнятися, а працювати спокійно в знайомому місці з добрим колективом.

– Тобто ти б свою дружину випровадив на роботу, коли дитині всього два місяці?

– Звісно! А навіщо вона мені потрібна, як дружина, якщо не працює? Я брав дружину, а не утриманку.

– Тобто жінка, яка доглядає за вашою дитиною, – це утриманка?

– Звичайно, утриманка, якщо вона грошей не заробляє, – упирався Андрій, – і дитина – це не виправдання.

Сперечатися з ним було марно…

– Сподіваюся, твоя дружина і батьки дотримуються точно таких же поглядів на життя, – припинила я нашу суперечку, намагаючись прибрати неприємний осад від безмежної дріб’язковості.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.