fbpx

Два роки тому мої батьки зробили нам з Іваном шикарний подарунок – будинок в Тернополі. Ми довгий час вкладали в нього всі сили. І ось настав день новосілля. З’їхалося дуже багато родичів. Всі з захопленням розглядали кожен куточок. А через два тижні почалася ця “дивина”

Два роки тому мої батьки зробили нам з Іваном шикарний подарунок – будинок в Тернополі. Ми довгий час вкладали в нього всі сили. І ось настав день новосілля. З’їхалося дуже багато родичів. Всі з захопленням розглядали кожен куточок. А через два тижні почалася ця “дивина”.

Мене звуть Олена. Чотири роки тому я вийшла заміж.

Із моїм чоловіком Іваном ми були знайомі багато років. Місто у нас невелике. Мої батьки – досить заможні люди і тому вони не пошкодували грошей на наше весілля.

Батьки чоловіка – звичайні люди. Вони мене дуже добре прийняли. У батьків мого чоловіка четверо дітей.

Два роки тому тому мої батьки купили та подарували нам гарний будинок в Тернополі. Так як місто велике, то там немає проблем із роботою, і є можливість для кар’єрного росту. Та й для наших майбутніх дітей там було набагато більше можливостей.

Ми були щиро вдячні моїм батькам за такий чудовий подарунок.

Звичайно ж, ми переїхали зі орендованої квартири в наш новий будинок. Іван швидко знайшов роботу у новому місті. А я зайнялася побутовими питаннями.

Через два місяці я теж влаштувалась на хорошу роботу. У нас все було чудово.

Потім ми купили меблі та все облаштували. Потім ми запросили наших родичів на новосілля.

Гостей було дуже багато, і новосілля пройшло чудово.

Але за два тижні у нас із чоловіком почалося дуже важке життя. До нас почали постійно приїжджати у гості наші родичі: і чоловіка, і мої.

Ми практично тепер ніколи не буваємо в будинку самі. Наш будинок зараз нагадує мені прохідний двір.

Ми з чоловіком страшенно сумуємо за нашою маленькою квартирою. Адже ми там могли спокійно відпочивати після роботи і почувалися, як вдома, а не в гостях.

А ось зараз, у своїй оселі, ми постійно почуваємося як у гостях.

Іван через це став довше затримуватися на роботі.

Ми не можемо сказати нашим родичам, щоб вони до нас не приїжджали, бо боїмося їх образити.

Ми просто не знаємо, що нам робити. Як дати зрозуміти нашим родичам про те, що вони стали дуже нахабними та набридливими?

У мене таке відчуття, що багато хто з них взагалі скоро в нас залишиться жити назавжди.

Ось як нам зробити так, щоб родичі перестали приїжджати до нас так часто і при цьому їх не образити?

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page