Два роки як я заміжня за розлученим чоловіком. Це нітрохи мене не бентежило, а навіть, навпаки, давало більше впевненості в людині та її намірах. І все було чудово, поки мій суджений-ряджений Павло не приголомшив мене цікавою новиною.
– До нас приїде Злата. Вона вступила до університету і поки що поживе у нас. Можливо, кілька років, не знаю. Подивимося, як піде, – заявив чоловік.
Яу той момент просто обомліла. Новина настільки мене збентежила, що земля наче з-під ніг пішла.
Звичайно, я обурилася:
– Чому твоя дочка буде жити у нашій квартирі?!
Паша почав пояснювати ситуацію, мовляв, дитині треба десь жити, а винаймати квартиру досить дорого. Я запитала, чому б дівчинці не оселитися в гуртожитку, як живуть решта всіх приїжджих студентів. Ну, а що такого? Я все студентство тулилася в одній кімнатці з двома подругами. І нічого, навчалася на відмінно! У чому взагалі проблема?
Але мої аргументи не сподобалися чоловіку. Він настільки розійшовся, що буквально почервонів.
– Ти не думаєш, що це єдина рідна дочка і я за нею міг скучити? Як вона житиме в гуртожитку, знаючи, що на сусідній вулиці є квартира з усіма зручностями та рідний батько, який на неї чекає?! – прокричав чоловік.
А потім він сказав, що йому байдуже на мою думку з цього приводу і що все вже вирішено. І ось тут не витримала я. Що означає байдуже? Тобто я не маю права голосу в такому важливому питанні? Я взагалі плачу за цю квартиру так само, як і він. Прибираю, готую, купую продукти. Що за маячня?!
Я ніколи не ставилася до його доньки Злати погано. Вона славна дівчинка. Але це не означає, що я готова жити з нею в однокімнатній квартирі, де нам двом не завжди вистачає місця. Як він собі це уявляє? Як вона готуватиметься до пар? А про подружнє особисте життя я взагалі мовчу!
– Вона не житиме тут, так і знай! – останнє, що я сказала Паші.
І пішла. Не знаю що мені робити. Я довго не могла заспокоїтись, просто якась безвихідь. Так, кажуть, чужих дітей не буває. Але ж справа не в цьому! І не в дівчинці зовсім. Чому чоловік банально не порадився зі мною і вирішив усе сам? Невже я заслужила таке байдуже ставлення до себе?
Якщо чесно, я настільки засмучена і зла на нього, що готова подавати на розлучення. Не бачу сенсу витрачати своє життя на людину, яка не зважає на мою думку. Більше того, я впевнена, що в майбутньому він постійно вибиратиме між мною та донькою. І я здогадуюся кого він вибере у результаті. І це буду не я.
Залишилося вирішити ділему: змиритися чи розлучитися?
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
