Два тижні тому моя дочка розписалася зі своїм молодиком.
Хочу сказати, що новий хлопець дочки мені одразу не сподобався! Я відчував, що тут щось не так. Шкода, що все з’ясувалося вже на весіллі.
Півроку тому у моєї дочки Вероніки з’явився хлопець. Я щоразу переживаю із цього приводу, хоча це далеко не перші її стосунки.
Зараз Вероніці 21 рік, вона майже закінчила навчання в університеті. Взагалі вона у мене дівчинка серйозна, я їй довіряю. Але цей хлопець мені чомусь одразу не сподобався.
Вадим на кілька років старший за дочку. Він працює в компанії свого батька, але планує розпочинати власний бізнес із нуля.
Був час, коли і я пробував себе в цьому, але справа не вийшла. Пригадую, важко нам тоді з дружиною довелося. Донька тільки нещодавно народилася, а ми на мілини. Допомоги від рідних ніякої, тому доводилося якось самим справлятися.
Та добре, що це вже у минулому. Вероніка виросла, і тепер на горизонті виникли інші проблеми. Донька зібралася виходити заміж, але з батьками свого обранця знайомити нас не поспішала. Ми з дружиною на неї не впливали, але все-таки хотілося б налагодити контакт зі сватами до одруження.
У результаті вперше я побачив сваттю тільки на весіллі і мало не впав без почуттів. Нею виявилася моя колишня кохана, з якою я крутив роман ще на зорі своїх стосунків із дружиною! Це був перший та останній випадок, коли мене одурманила інша жінка.
Наша пригода тоді тривала близько 3-4 місяців, але той час я ніколи не забуду. Було в Іванні щось особливе, те, чим вона відрізнялася від інших жінок, яких я зустрічав. Вона вміла запалити в мені вогонь, надихнути
Але колись я зрозумів, що життя з моєю дружиною мені подобається більше. Я хотів якоїсь сталості, стабільності. затишку і спокою. З іванною я б цього не отримав.
Потім дізнався, що дружина при надії і остаточно кинув ідею ходити ліворуч. У скоєному дружині, звичайно, не зізнався. Просто знав, що вона не пробачить.
тепер навіть не знаю, що робити. На весіллі я хотів провалитися крізь землю, аби не бачити Іванну, не дивитися в її очі. Ми не раз зустрічалися поглядом, але вона вдавала, що вперше мене бачить. Знайомство вийшло в результаті дуже натягнутим.
Дружина не раз питала, чи все зі мною нормально: “Та на тобі обличчя немає, любий! Ти так сильно переживаєш за Вероніку? Все буде добре, Вадим – чудовий хлопець!”
Але я переживав у той момент не за дочку, а за себе.
Почали приходити всякі дивні думки, я дивився на Іванну і згадував, як нам було добре разом. Мені було важко уявити, що тепер ми почнемо бачитись частіше, а наші діти стануть родиною. А що буде, коли у нас з’являться спільні онуки?
Але, мабуть, найбільше в той момент мене налякало, що Іванна, як і раніше, хвилювала мої почуття. З роками вона стала тільки гарнішою, змінила колір волосся – світлий їй личить. На ній була проста світла сукня і мінімум макіяжу. Він ніколи не був їй потрібен, тому що вона осяяла всіх навколо своєю гарною усмішкою.
Я собі місця не знаходив, їй-богу! Коли вечір в кафе добіг кінця і ми повернулися додому, я довго не міг заснути. Зрозумів, що на чоловіка Іванни, мого свата, я навіть не дивився. Цікаво, з яким чоловіком вона все ж таки зважилася пов’язати своє життя?
Минув місяць з дня весілля моєї дочки. Я поки що не наважився поговорити з Іванною, але відчуваю, що без особистої зустрічі тут не обійтись. Я не хочу псувати стосунки з дружиною і донькою, але що буде, якщо мама Вадима відповість взаємністю на мої почуття, що знову спалахнули? Як тоді жити далі? Адже я вже зараз знаю, що кохання до цієї жінки нікуди не поділося, воно досі в мені живе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
