Два тижні тому, ранок почався з дзвінка Віки, сестри мого брата:
– Чому мій брат не бере трубку? Ти йому заборонила?
Істеричні нотки в її голосі відразу почали дратувати.
– Віка, говори по справі. Я працюю, – відповіла я.
– Працює вона. І брат мій працює, а грошей мені дати не можете. А мені дитину годувати нічим! – Віка говорила все голосніше і голосніше, до кінця пропозиції перейшовши практично на ультразвук.
– Віка, ми тобі 2 дні тому дали гроші. Влаштуйся на роботу, за це люди гроші отримують. Уявляєш, вони не падають з неба, їх треба заробляти!
Це був уже її 6 дзвінок за останні 2 тижні. У мене склалося враження, що вони з дитиною не купують їжу на те, що ми їм даємо, а просто їдять гроші. З такою швидкістю витрачати узяте в борг – вміти треба.
У житті у сестри чоловіка все було безнадійно: від чоловіка вона пішла до багатого коханця, а той відразу її кинув. Чоловік Віку не пробачив, працювати вона не хоче, а дитини годувати треба.
Племінник у чоловіка другий рік ходить в садок, їй ніщо не заважає піти працювати. Може, вигнав би її чоловік на роботу, і не було б часу на сайтах знайомств з багатіями листуватися.
– Я сьогодні приїду за грошима. Не дасте – мамі поскаржуся. – Віка кинула трубку.
Цією загрози я нітрохи не злякалася. Моя свекруха – світова жінка. Якщо Віка їй наскаржиться, то сама і отримає від матері.
На роботі мене затримали, коли я приїхала додому племінник чоловіка був у нас вдома, а ось Віки ніде не було видно.
– Пішла вона. Хахаль її в Іспанію покликав, вона сина притягла, під дверима кинула і втекла. Що мені його, в під’їзді треба було залишити? – важко зітхнув чоловік.
Другий раз на ті ж граблі. Ой, Віка-Віка.
Сестра чоловіка про нас не забула. Щаслива, вона по скайпу зателефонувала нам з теплою країни і заявила:
– Так і будете в злиднях животіти, а мене пусик заміж покликав. Приїду, сина заберу у вас, і навіть на весілля не покличу – нічого було скупитися.
Заява була трохи не таким, я його підредагувала, прибравши нецензурну лайку.
Та й прапор їй в руки, хай робить що хоче – її життя. Але пройшло пару міцяв і Вікуля з’явилася.
За дитиною вона прийшла з опущеною головою. Весілля не буде, Віку знову кинули. Забравши кинуту дитину, стоячи на порозі, вона попросила:
– Грошей дайте, а? А то навіть на дорогу немає. Всі мужики – такі, більше нікому не повірю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
