Приїхали ми з чоловіком у справах здоров’я на три дні у столицю, зупинилися у сина й невістки. До слова, ми у них ще не були: вони два роки тому розписалися, робили ремонт у квартирі, а до цього три роки іпотеку платили. Вони до нас їздили у село, а для нас це був перший до них візит.
З собою як годиться взяли – курочку, яйця, молочку, сала, все домашнє.
Вечеряти нас вони повели в кафе, нагодували піцою. Вдома навіть чай не пили. Вранці поснідати лише вівсянкою на воді і чорною кавою без молока, цукру. Я промовчала, не звикла щось говорити в гостях. Але коли діти на роботу поїхали, я заглянула до холодильника, не втрималася.
Там було все: котлети смажені в каструлі лежать, сир, ковбаса, перше і друге, йогурти, сметана, солодощі, в морозильній камері – різні полуфабрикати, м’ясо і риба. Тобто було повно звичайних харчів молодої родини. Наші гостинці теж умістилися в їхньому холодильнику.
Вдень ми з чоловіком моталися у справах, а вечеряли всі три вечора гречкою з паровими овочами, отими замороженими з АТБ. Навіть без хліба. Пили зелений пакетований чай без цукру і десерту. Ну а ранками теж три дні – вівсянка на воді з родзинками і кава. Все.
Ми нічого не говорили, так вихованні. Третього дня, до слова, скупилися з чоловіком у магазині, і хліба, і готових салатів, і голубців в супермаркеті купили. Коли приїхали, невістка Валерія вже дома була, за покупки подякувала і сховала все в холодильник. Їли гречку пісну з овочами, як я вже сказала.
Поїхали ми з чоловіком четвертого дня зранку, поснідали нормально вже на вокзалі. Чоловік тільки і сказав:
– Небо їм суддя.
Я ж щось думаю про це весь час. Два тижні вже минуло, як ми повернулися, а я так і не зрозуміла, що то було. Чи спитати таки у сина Тараса? І як їх тепер зустрічати, коли надумають приїхати до нас?
Автор – Надія Д.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
