Двадцять років тому я поїхала працювати в Грецію. Прибирала в родинах, доглядала літніх. А потім вийшла заміж за заможного старшого за мене на 17 років грека. Та я була щаслива, а потім успадкувала його будинок і деякі статки, бо Йонос не мав дітей. І тепер діти, які вивезли мою стареньку маму з небезпеки і самі не мають тепер житла, вимагають щоб я продала грецьке майно. Розповім по-порядку.
Сама я з Донеччини, жили там ми в райцентрі. Коли виросли мої діти, ми з чоловіком розлучилися (зараз його вже нема на світі), а я двадцять років тому я поїхала працювати в Грецію. Прибирала в родинах, доглядала літніх людей.
Було важко, та я всією душею полюбила Грецію, до того ж мала змогу допомагати своїм дітям. Вони створили власні родини, дочка наглядала за моєю мамою, оскільки вони жили в одному містечку, а син з родиною – в Маріуполі.
А потім мені дуже пощастило – я вийшла заміж за заможного старшого за мене на 17 років грека. Та я була щаслива у шлюбі. Пізнала справжнє жіноче щастя. А коли я овдовіла успадкувала його будинок і деякі статки чоловіка, бо Йонос не мав дітей.
Коли в Україні рік тому почалося це все жахіття, я хотіла, щоб мої рідні всі приїхали до мене. Але вони відмовилися: мама вже слабка, а дочка й невістка відмовилися залишати чоловіків.
На щастя, всі вони виїхали з небезпечного регіону на вільну частину України, знайшли прихисток на орендованому житлі в Чернівцях. Мама моя живе з дочкою.
І ось тепер мої діти, які вивезли мою стареньку маму з небезпеки і самі не мають тепер власного житла, вимагають щоб я продала грецьке майно і поверталася в Україну. Щоб за гроші, які отримаю з продажу, допомогла їм придбати квартири, а дочка хоче, щоб я сама доглядала свою маму.
З одного боку, вони праві. Але з іншого – мій дім вже давно в Греції, хоч я й не маю тут рідних. Та все мені тут вже своє, маю гарних друзів, спілкуюся з родичами Йоноса.
Та й що я робитиму в Україні? Тут я давно маю власну квіткову крамничку, вона – моє хобі, віддушина й дохід невеликий приносить.
Я запропонувала дітям, що буду їх трохи фінансово підтримувати щомісяця, а маму, якій вже за 80, можна влаштувати в приватний будинок для літніх людей в Україні, я би змогла оплачувати.
Але дочка від такої моєї пропозиції категорично відмовилася, сказала, що не вчинить ніколи так з бабусею. Хоча я вважаю, що це цілком прийнятний і людяний варіант, тут, за кордоном, до цього ставляться абсолютно спокійно й нормально.
Отже, підсумок моєї історії такий. Я ще думаю, але все ж таки схиляюся до того, щоб не продавати будинок і магазин, і в Україну все таки не повертатися.
Діти наразі відмовилися зі мною спілкуватися, але у мене є їх картки й рахунки, буду просто мовчки щомісяця скидати посильну для мене грошову допомогу.
Прикро і сумно тільки, що син і дочка позбавили мене можливості спілкуватися з онуками і бачити по відео маму, але і я не можу ось так піти у них на поводу.
Дуже хочу почути сторонню дуку щодо моєї ситуації. Хто з нас правий? Як би ви вчинили на моєму місці?
Автор – Олена К.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.