Дванадцять років моя дочка не навідувалась до мене, залишивши на виховання свого сина. Олегу було всього пів рочку. І ось дві неділі тому Христина постала на моєму порозі. Я ледь не впала від подиву – знову з животиком. На вигляд, так місяць шостий! – Мам, допоможеш? Мені ж працювати треба!
Звати мене Ніна Федорівна, мені 54 роки. Маю доньку Христину. 12 років тому, коли вона була ще зовсім молоденькою, їй було лише 18 років, вона “ощасливила” мене звісткою, що стане матір’ю.
Я підтримала дочку. Ну раз так вийшло, що ж тепер робити.
Подарувала мені Христина онука, якого ми назвали Олегом. Йому зараз 12 років. Усі ці роки я сама виховую онука. Христя побула матір’ю лише пів року, а потім вона вирішила, що заслуговує на щастя, як і кожна жінка. Христя зібрала свої речі та поїхала до кавалера, який жив не те що в іншому місті, а й в іншій області. Обіцяла, що забере у мене Олега, коли влаштується на новому місці. Але так і не забрала.
За всі ці роки вона жодного разу не приїхала до сина, жодного разу не надіслала мені фінансову допомогу. Мені доводилося робити все самій. Це було дуже важко.
Олег ріс дуже кволою дитиною. Я часто брала лікарняні. Начальство і мої колеги були цим незадоволені. Але що я могла вдіяти? Якщо тільки-но я вийду на роботу, мені дзвонять із дитячого садка і говорять про те, що у онук знову занедужав. І мені треба відпрошуватися з роботи та їхати його забирати. Загалом, дуже було важко.
Зараз, коли Олег підріс, мені стало з ним набагато легше.
Нині вже все нормально. Онук сам вчить уроки, займається футболом, ходить на шахи. Життя налагодилося.
І ось два тижні тому на порозі постала моя дочка. Я мало не впала, коли її побачила: вона знову “з животом”! Вже на шостому місяці! Її знову кинув черговий чоловік і вона має дуже багато боргів.
Христина сказала мені, що хоче залишити мені на виховання і другу дитину. Я категорично відмовилася від цього. Сказала, або нехай сама виховує дитину, або ж нехай віддає її в дитячий будинок. Ще одного онука я просто не зможу виростити. Бо мені ще треба на ноги Олега поставити.
А Христина каже, що має боргів і кредитів багато. Їй треба буде багато працювати, щоб з усім цим розрахуватися.
Але ж у мене вже вік! Мені зараз важко вже виховувати Олега. Як я ще буду і з маленькою дитиною? Я не знаю, що робитиме Христя. Але я точно знаю, що ще одного онука я не виховуватиму.
Мої подруги мене засуджують, вважають, що я роблю неправильно, погано. Вони думають, що у мене вистачить сил на те, щоб виховати ще одну дитину.
А я їм відповідаю:
– А якщо мені через рік-другий Христина ще одного онука “подарує”? Тоді, що я і цього онука маю виховувати? Нехай думає своєю головою та сама вже виховує своїх дітей! Олега я їй не віддам! Його я виховаю та поставлю на ноги сама. А ось другою дитиною нехай уже займається сама!
Ось поясніть мені, хіба я не права в цій ситуації?
Фото ілюстративне
