Дякувати Богу, після всього що я пережила, моя донечка з’явилася на світ здоровенькою. Я присвятила їй всю себе. Мама нарешті заспокоїлася, оскільки вона вважала, що лише така дружина втримає біля себе чоловіка. Та коли Богданці виповнилося чотири роки, Руслан виставив нас обох за двері. – В тебе лише одне на думці. – Та насправді в нього вже була інша, яка за тиждень переїхала в цю квартиру
– Ти вже більше двох годин, як втупилася в книгу, і не випускаєш її з рук! Краще візьми в руки ганчірку і витри пил! Більше толку від тебе буде, – повторювала обурливим тоном мама.
Я з сумом на очах закривала книгу і йшла виконувати мамине доручення, незважаючи на те, що більш за все мене цікавило читання літератури. А маму ця моя “любов” буквально виводила з себе. Вона наполягала, щоб я більше уваги приділяла господарству.
– Хто тебе таку “розумну” заміж візьме? Чоловіки люблять не начитаних, а “рукастих” господинь. Їм потрібна жінка щоб і на кухні була господинею, і з дитиною посиділа, і чистоту любила.
Мама була б рада мене й вже заміж видати, але я у свої шістнадцять, окрім книг, ще ляльками бавилася. Вигадувала різні фасони і шила їм одяг, не зважаючи на дрібні насмішки матері.
– Тобі не соромно таким займатися? Навчися краще латки ставити або ґудзики пришивати. Хобі? Краще б прибирання стало твоїм хобі! Чоловіки за чистоту та затишок люблять, а не за “хобі”, – знову повторювала час від часу моя мама.
Мама любила мене таким чином шантажувала та панувала наді мною. Вона не реалізувалася в особистому житті, і зривала свій гнів на мені. Вона дуже не хотіла, щоб я часом не повторила її важку долю. Саме тому вона й вирішила виховати мене так, щоб я вдало вискочила заміж та міцно прив’язала до себе чоловіка.
Мені це не подобалося. Мене страшенно дратували мамині моралі. Щоб втекти з такого життя, я вийшла заміж за першого зустрічного. Мені тоді ледь виповнилося 19 років. Але проблема в тому, що чоловік копія матері. Ну, прямо дві ідентичні особистості: і характер, і звички, і життєві принципи. Ну, хоч не обзивав образливими словами, як мама.
Руслану не подобалося, що я хочу вчитися. Він відправляв мене на роботу, але я відмовлялася забирати документи з університету. А ще йому не подобалося, що я постійно чимось зайнята. То книжки читаю, то в’яжу, то вишиваю собі нову сорочку. А все тому, що в Руслана зовсім не було хобі.
Через три роки після весілля я зрозуміла, що ношу під серцем дитятко. Дитину ми з Русланом насправді давно хотіли. Моє бажання стати мамою переповнювало мене всю. Я почала в’язати вечорами і готувати одяг для дитини. Шила, в’язала, співала колискові та прасувала пелюшки.
Руслан взагалі не приймав моє рукоділля. Коли я йому показала в’язані шкарпеточки чи шапочки, він просто починав сміятися.
Я не послухалася чоловіка. Однак перед його приходом з роботи ховала всі нитки та спиці, щоб він лишній раз не нервував. Незабаром усе таємне стало очевидним. Якось я захопилася в’язанням і втратила рахунок часу. Заставши мене за в’язанням, Руслан вигукував так, що тремтіла квартира. Він одним махом викинув усі в’язані речі в смітник. А я так перенервувала, що все почалося на місяць раніше.
Дякувати Богу, моя донечка з’явилася на світ цілком здоровою, хоч і недоношеною. Після її появи на світ я з головою поринула у світ материнства. Всю себе я віддавала своїй дівчинці.
З того часу мама вважала мене ідеальною дружиною. Часу на “небилиці” у мене не було, адже я весь день мила, прала, прибирала, готувала. Та й Руслан притих. Спокійніше йому, коли у дружини в голові тільки хатні клопоти.
Та все змінилося, коли нашій Богданці виповнилося чотири рочки.
Руслан прийшов з роботи і сказав, щоб я збирала свої та дитячі речі і йшла з його квартири, оскільки така дружина його не влаштовує.
– Ти тільки думаєш про віник та ганчірку! Більше ніяких у тебе нема інтересів!
Насправді Руслан вже давно мав іншу жінку, яку й привів через тиждень в цю квартиру.
Я заплуталась остаточно. Що потрібно було мамі, а що чоловіку?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
