fbpx
життєві історії
– Дякую за твою любов, – часто говорить мені мама, – пробач мене за зіпсоване дитинство, – і тихо починає плакати. А я обіймаю її і кажу, що вона найкраща в світі!

– Щось припізнилися ми сьогодні, – бурчала мама, – краще б ти з батьком залишилася, ув’язалася за мною, ніяк від моєї спідниці не відірвешся.

Я йшла мовчки, тримаючи за руку маму, сперечатися зовсім не хотілося. Головне, що вона йшла поруч, нехай і не задоволена, але сьогодні від неї не пахло.

Батько пішов від нас кілька років тому, коли вже зовсім було не виноситься терпіти вечірні концерти мами, які ставали все частіше і частіше.

Іноді цілий тиждень вона не приходила в себе, тоді мене забирала бабуся. А я дуже переживала за маму і весь час просилася до неї.

– Ось щеняча любов! – завжди скаржилася бабуся кому то по телефону. – Адже вона її ні обійме, НЕ приголубить як мати, а ця тягнеться до неї. Тьху!

Потім приходила мама, і я стрімголов кидалася до неї. Для мене було так важливо знати, що вона прийшла і не залишила мене, значить я їй потрібна!

Коли батько пішов, я залишилася за старшу, потихеньку я навчилася готувати, сама прибирала, прала речі, намагалася гладити, але після того, як ледь не спалила квартиру, забувши вимкнути праску, мама строго-настрого заборонила мені це робити.

Жили ми з нею дружно, в той час, коли вона не випивала, це була сама ідеальна і любляча мама на світі, але іноді вона забувала про мене на цілі тижні, я жила то у бабусі, то у батька в його новій сім’ї.

Перебуваючи не вдома, я щоночі прислухалася до шелесту за вхідними дверима і молилася, щоб це була матуся, і щоб вона мене забрала.

Одного разу вона забула забрати мене з садка, в той час в дитсадках були нічні групи, в якій мене і залишили.

На ніч нас залишилося троє дітей, вночі я прокинулася від стуку у вікно групи, я точно знала, що за мною прийшла мама, але їй звичайно ніхто не відкрив.

Мені завжди було страшно, коли мама залишала мене вдома одну і йшла в магазин. Скільки б її не було, я не відходила ні на хвилину від вікна і все виглядала, коли на горизонті з’явиться її силует, а по щоках стікали сльози, сльози туги за мамою.

Один раз ми пізно поверталися від гостей, і я практично тягла маму на собі додому, коли ми зайшли в під’їзд, стали чекати ліфт, вона почала падати і я не змогла утримати її, плаття забруднилося, я намагалася її підняти, але сил не вистачало.

– Мамочко, вставай, будь ласка, мамочко, прошу тебе, – сльози застилали очі, я благала маму встати, але безрезультатно.

Тут відкрився ліфт і звідти вийшов чоловік з дружиною, вони допомогли підняти маму і проводили нас до квартири. Жінка тоді погладила мене по голові і навіщо то сказала: «Бідна, як ти з нею мучишся!». Я тоді не зрозуміла її, та й зараз не дуже розумію, адже батьків ми не вибираємо.

Така бурхлива молодість сильно позначилася на маминому здоров’ї, але я зроблю все, щоб вона жила як можна довше.

– Дякую за твою любов, – часто говорить мені мама, – пробач мене за зіпсоване дитинство, – і тихо починає плакати. А я обіймаю її і кажу, що вона найкраща в світі. Дякую, за життя, мамо.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

facebook