З Іванкою ми живемо в одному дворі, але добре з нею познайомилися, коли я носила під серцем дитя.
Ми зустрілися на дні народженні нашої спільної подруги. Іванка, побачивши мій животик, стала крутитися біля мене з проханнями: дати погладити животик, дати посидіти на моєму місці, дати випити з моєї кружки.
Загалом, втілювала всі прикмети, які можуть “привести до бажаної вагітності”. На моє запитання вона відповіла, що вже кілька років намагається завагітніти, але через деякі проблеми у неї ніяк не виходить.
Після того, як я народила, вона неодноразово підходила до мене у дворі, просила дати подивитися, дати погладити, дати потримати і нарікала на свою долю. Пройшов ще рік і від нашої спільної подруги я дізнаюся, що, нарешті, сталося диво – Іванка чекає дитинку!
На той момент вона звільнилася і нову роботу шукати не стала, сиділа вдома в своє задоволення, чоловік їй це дозволяв. Оскільки і я найчастіше була вдома з дитиною, вона іноді заходила в гості, розповідала про свої враження і самопочуття.
Перший триместр у неї пройшов добре. Вона люто налягала на фрукти і молочні продукти, не забуваючи при цьому про свій звичайний раціон. До початку вагітності вага у неї була близько 80 кг. і лікар їй натякала, що непогано б зменшити темпи, але Іванка не хотіла брати себе в руки.
Коли йшов другий триместр, вона зайшла до мене на чай, побачила вазу з шоколадними цукерками і стала з задоволенням уплітати. При цьому поскаржилася, що по аналізах у неї цукор підвищений і лікарі сказали, їсти менше солодкого. На моє зауваження з приводу цукерок, пробурмотіла – “Ну я ж трохи”.
У третьому триместрі її вага наблизилася до 100 кг. Додались проблеми з тиском і лікарі сказали, що сама вона не впорається при народженні дитинки. До того моменту всі знайомі звезли до неї купу дитячого одягу, іграшки, навіть ліжечко і коляску їй купувати не довелося, теж віддали.
Все пройшло в призначений термін і благополучно, на початку червня у неї з’явився синок, на щастя, цілком здоровий. Перетнулися ми з нею у дворі через пару тижнів після виписки. Зібралося кілька сімей, дістали мангал, стали смажити шашлики.
Коли я побачила, що вона везе в кошику коляски кілька пляшок випивки, подумала, що може це вона для чоловіка взяла. Але він то якраз ще не прийшов з роботи, калим десь, все це вона взяла для себе. Виявилося, що годувати дитину вона не стала, приклала один раз, їй стало боляче, і вона сказала, що молока у неї немає. А лікарям в пологовому будинку було все одно, видали їй суміш.
Ще Іванка розповіла, що дитину вона на тиждень віддавала бабусі, щоб відпочити і їй сина тільки привезли. У більшості присутніх жінок був ступор. Як так, віддати малюка, якому тиждень від народження, та ще так надовго? Правда, вголос їй висловлювати нічого не стали, пошептались за спиною.
Дальше більше. Купувати дорогу суміш Іванка не стала, брала найдешевшу, хоч і поскаржилася, що у дитини проблеми з животиком. На наші поради змінити суміш тільки відмахнулася, що це не від цього і у всіх дітей кoліки. Дитину регулярно відвозили бабусі.
Коли йому виповнилося пару місяців, вона загорілася бажанням підробляти вдома – робити манікюр і покриття гель-лаком. Купила необхідне приладдя і стала тренуватися на собі. Про це я дізналася від нашої спільної знайомої Лесі.
Леся була здивована, тому що всі ці процедури з нігтями тривають годинами, при цьому руками нічого не можна робити. А батька дитини вдома в цей момент не було, і Іванка Матвійчика просто кинула в ліжечку, не звертаючи увагу на його пхикання.
Через постійний плач і проблеми з животиком у дитини почались проблеми. Педіатр сказала робити регулярно масаж, тому що тонус підвищений, так його робив батько – Іванка “боїться”.
Мадам Іванка регулярно робить пости в інстаграм а-ля “щаслива мама”. Восени вона з’їздила з чоловіком до Києва, тому що йому там запропонували хороший підробіток, а їй теж захотілося розважитися. Піврічного Матвія на два тижні вона залишила бабусі.
Нещодавно ми зустрілися у нашої спільної знайомої Лесі. Іванка приїхала в гості разом з чоловіком і дитиною. Матвія в основному тримав батько. Малюк вже добре повзає і йому потрапив до рук целофановий пакетик, з яким він став грати, звичайно ж, пожовуючи (два нижніх зуба вже є).
Я стала забирати цей пакетик, на що Іванка дуже обурилася, тому що пакети улюблена іграшка її сина і відбирати не треба. Пояснення, що він може задихнутися, проковтнувши шматок целофану, її не переконали: “Подобається, нехай грає, аби не заважав”.
Ось дивлюся я на Іванку і розумію, що не просто так іноді Господь не дає діточок. Матвійчик їй був потрібен, тільки щоб бути як всі, так, урізноманітнити фотографії в інстаграмі. А матір’ю вона себе зовсім не відчуває, і бути нею не хоче, на жаль…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – podroze.onet
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
