Кілька тижнів тому мій чоловік почав ходити сам не свій. От і в той день, дивлюся ж, Віталій мій мнеться під час вечері, ніяк не наважиться щось сказати. Я ж чоловіка знаю!
– Що, – питаю, – повістку дали на роботі? Кажи, не тягни!
Та виявилося, річ зовсім в іншому. – Нам, Оленко, розлучитися треба, якщо бабусину квартиру хочемо.
У мене очі – тай на лоба.
Спадщина за заповітом бабусі виявилася для мого чоловіка справжнім випробуванням. Як тільки ми переїхали з ним у квартиру, свекруха згадала молодість. Почала дорікати мені, що я зіпсувала йому життя, адже він міг одружитися з жінкою молодшою за мене і з посагом.
Тож коли ми вже збиралися робити ремонт, свекруха покликала сина на серйозну розмову. Сказала йому, щоби розлучався зі мною, інакше квартиру він не отримає!
Чесно кажучи, я зі свекрухою ніколи особливо не ладнала. У студентські роки мій чоловік зустрічався із забезпеченою дівчиною з інтелігентної родини. Ось вона була ідеальною для нього партією. А тут я – дівчинка з неповної родини, у якої тато працює на заводі. Я рано почала працювати, щоб допомогти батькові зводити кінці з кінцями. Пізніше тато знову одружився, а я пішла з дому на власні самостійні хліба.
Якийсь час я жила з хлопцем, потім ми розлучилися. Згодом я познайомилася із нинішнім чоловіком Віталієм. Він уже збирався одружитися зі своєю однокурсницею, але весілля не відбулося. З того часу його мама мене і не злюбила.
Спочатку я пробувала якось налагодити наші взаємини, але згодом зрозуміла, що це безглуздо. Тож я змирилася.
Весілля у нас було скромне, без батьків. Мій тато кудись поїхав зі своєю новою дружиною, мама чоловіка не виявила бажання з’явитися на захід. Були лише близькі друзі та бабуся чоловіка. Вона дуже його любила і до мене добре ставилася.
Тоді Галина Степанівна і сказала, що з першою нареченою нічого хорошого не вийшло б. Вона хотіла, щоб чоловік постійно носив гроші в будинок, а він не якийсь ішачок. Потім вона сказала, що у нас попереду світле майбутнє і що вона заповідає онукові свою квартиру, де ми зможемо разом жити.
Після весілля ми з’їхали на орендоване житло. Свекруха тільки плітки розпускала, що в нас ніколи дітей не буде, а якщо будуть, то добрими людьми вони не стануть через мою генетику.
Зрозуміло, що до нас у гості вона не приходила. Віталик сам відвідував свою маму, а приходив додому щоразу засмучений. Свекруха постійно йому щось про мене говорила, а він виправдовувався, казав, що я хороша порядна людина.
Ну а буквально недавно не стало бабусі мого чоловіка, і почався справжній апокаліпсис. Спочатку мені заборонили з’являтися на прощанні з Галиною Степанівною, це ж мама свекрухи. Усі гості та рідні налаштовували чоловіка проти мене. Мовляв, він став завидним нареченим із такою спадщиною, а я йому в підмітки не годжуся!
Мати сказала Віталію, що якщо він не розлучиться зі мною, то жодної квартири йому не бачити. І щоб ми не сміли навіть переїжджати туди разом, інакше вона позбавить сина спадщини.
Потім вона таки зрозуміла, що говорити з нами марно, і заявила, що якщо він так сильно хоче жити зі мною, то нехай і далі винаймає квартиру.
Так ми і вирішили, бо свекруху не переконати. Мені, звичайно, прикро, але щоби так обійтися з рідним сином, а головне, через що? В голові просто не вкладається. Але вона реально збирається оскаржити заповіт через пів року і забрати квартиру собі.
Тому Віталик несміливо і запропонував мені цей варіант – фіктивного розлучення заради отримання бабусиної спадщини. Мовляв, квартира ж не завадить, а потім знову зійдемося тихцем від мами. Але для мене це неприпустимо, ну що за нісенітниця.
Як би ви на моєму місці вчинили?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
