fbpx
життєві історії
Еля материнські вкладення з розумом витрачала: вчилася добре, заміж вийшла вдало. Кар’єра у неї чоловіка склалася добре. Для життя практично все є, дочка росте. Додому, на батьківщину, Еля не приїжджала. Якось раз мати їздила, повернулася захоплена: – Еля живе, як цариця, а дочка у них як принцеса. – Іра тоді знову зітхнула, подивившись на їх двокімнатну квартиру, в якій вона жила з матір’ю і з двома дітьми

Хотіли догодити багатій родичці, а отримали розчарування.

– Мамо, ну що ти так журишся? Не цариця ж до нас приїжджає.

– Це зрозуміло, але ж роками не бачимося. Вона – гостя, живе далеко.

– Мамо, Еля теж тут жила, ти вже вибач, але ми з одного гнізда з нею, разом росли, просто вона молодша і доля їй дісталася солодша. Ось і тепер ти в нитку хочеш витягнутися, але догодити нашій цариці не можливо.

– Іра, перестань, Еля до нас проїздом на один день, Дарину залишить, погостює і далі поїде. А вже дитину восьмирічну хочеться порадувати, я ж бабуся, а ти – тітка рідна.

Іра, старша сестра Елі, зітхнула: нічого не змінилося з того часу, як Еля поїхала вчитися до міста. У дитинстві вона росла слабкою, мама з нею по лікарнях моталася, залишаючи на Іру весь будинок.

Кращі речі та іграшки – Елі, санаторії на море – теж Елі. А коли виросла, то грошей на навчання мама дала Елі та ще у чоловіка попросила, з яким розлучена була. Іра вважала, що так і повинно бути: Еля хвороблива дівчинка, до того ж молодша – їй допомагати треба.

Еля материнські вкладення з розумом витрачала: вчилася добре, заміж вийшла вдало. Кар’єра у чоловіка склалася і у неї також. Для життя практично все є, дочка росте. Додому, на батьківщину, Еля не приїжджала. Якось раз мати їздила, повернулася захоплена: – Еля живе, як цариця, а дочка у них як принцеса.

Іра тоді знову зітхнула, подивившись на їх двокімнатну квартиру, в якій вона жила з матір’ю і з двома дітьми.

– Треба щось екзотичне приготувати, – запропонувала Віра Іванівна – мати Іри і Елі, – а то наша їжа занадто проста.

– Пельмені, салати, курка смажена, супи – хіба це погана їжа?

– Так, це все правильно, але Дарина з батьками за кордоном буває, різні страви знає, – треба чимось її здивувати.

– Ну, знаєш, мамо, у нас тут і делікатесів таких немає, а якщо і є, то дороге.

– Іра, ну хоча б щось морське.

– Он, рибу насмажила, – чому не морське?

– Банально якось, – тоскно дивлячись в очі дочки, сказала Віра Іванівна.

– Слухай, мамо, а давай я приготую свою фірмову страву,- так смачно, що ніхто і не зрозуміє, що це. Ну, ти знаєш, як я готую, – добавки просити будуть.

– Ну, давай хоч так, на інше вже часу немає.

Еля з Дариною прилетіли рано вранці. Іра чекала побачити Елю красивою і модно одягненою, але вона не очікувала, що молодша сестра буде так блискуче виглядати. Чоботи, шубка, прикраси, – перед Ірою стояла дівчина, як ніби не після тригодинного перельоту, а немов зійшла з обкладинки глянцевого журналу.

Обнімашки, поцілунки, розповіді про прекрасне столичне життя, про кар’єру чоловіка, – все це Еля виплеснула за якісь півгодини.

Потім подзьобала, як пташка за столом, скромно відмовившись від багатьох страв, відпочила з дороги, з’їздила до шкільної подруги, повернулася, обняла доньку Дарину, пообіцявши через тиждень забрати її на зворотному шляху.

Потім розцілувала матір і раптом згадала, що привезла Ірі подарунки. Дістала з сумки кілька кофтинок, кинувши їх на крісло: – Слухай, я забула твій розмір, глянь, може, підійде тобі, – я їх вже не ношу. До речі, ти не подумай, це дизайнерські речі.

У той же день Еля полетіла. Дарина, розпещена увагою, сиділа в кріслі, не випускаючи з рук планшет. – Дариночко, підемо їсти, – вже вкотре кликала внучку Віра Іванівна.

– Дарина знехотя сповзала з крісла, йшла в кухню.

– Курочку будеш?

Дівчинка невдоволено розтягувала губи.

– А може супчику?

Дарина, підперши руками підборіддя, без апетиту дивилася на супчик.

– Я знаю, що вона буде, – сказала Іра і подала свою стравую

– Це що? – колупнула виделкою Дарина.

– А ти спробуй, дуже смачно, це морський делікатес.

– Як суші? – пожвавилася дівчинка.

– Навряд чи, але теж смачно, спробуй.

Дарина ще раз колупнула виделкою, взяла маленький шматочок, стала жувати.

– Це яка кухня? – запитала вона зі знанням справи.

– Моя це кухня, – засміялася Іра.

Дарина взяла ще шматочок, потім ще. – А як називається твоє блюдо?

Іра, зрадівши, що племінниця їсть з апетитом. Але потім Дарина сказала:

– Фу-ууу, я таке не їм, – Дарина гидливо відсунула тарілку і вийшла з-за столу.

Іра подивилася на заставлений стравами стіл і заплакала. Те, що вони з матір’ю наготували для Елі і Дарини, самі вони далеко не кожен день їдять. І ті гроші, що були витрачені на продукти за один раз, вони розтягують їх на весь місяць.

Ірині діти ці страви наминали з апетитом, ніколи ще не відсунули тарілку і не сказали: – фу-ууу, я таке не їм.

Може бути, тому і Еля байдуже глянула на їх частування, тому що харчуватися в ресторані для їх сім’ї – звичайна справа.

Іра прибрала зі столу, помила посуд, з кімнати лунали голоси матері та Дарини. Мати воркувала над онукою, не могла надивитися. Іра все це розуміла: її діти поруч живуть, а ця дівчинка далеко, бачаться рідко. А чия в цьому вина? Еля до них роками не їздить, в гості не кличе.

Саша і Маша – діти Іри – вже підлітки. Але в шафі залишилися їхні дитячі книжки. Дарина, побачивши їх, потягнулася, стала розглядати. – А навіщо тобі книжки? – запитала вона Іру.

– Це не мої, це Саші і Маші, я їм раніше на ніч читала.

– Навіщо вночі книжку читати?

– Щоб краще спати і щоб сни гарні снилися.

Дарина поставила книги на місце, бабуся покликала її лягати спати.

Коли Іра вляглася, відчула втому, яка накопичилася за ці дні, поки вони готувалися до зустрічі гостей. Раптом двері рипнули, на порозі з’явилася Дарина з книжкою.

– Тітка Іра, а покажіть, як ви книжку читаєте.

В Іри від несподіванки весь сон пропав. – А хіба тобі вдома не читають книжки?

– Ні, у мене планшет є.

Іра посунувся і дівчинка обережно присіла на ліжко. – Ти лягай поруч, так цікавіше слухати. – В деякому царстві, у деякій державі… – почала Іра, вклавши в свій голос ласкаві, співучі нотки.

Того вечора Дарина заснула в ліжку Іри. Відклавши книгу, подивилася на сплячу племінницю: – Може не все втрачено, раз вона з таким захватом слухає, як я читаю, і образа через їжу відступила. Навіть на Елю, Іра перестала ображатися.

Коли вранці сіли снідати і Віра Іванівна метушилася перед онукою, пропонуючи на вибір кілька страв, Дарина заявила: – А тітка Іра що готувала?

– Так все і готувала, і сирники її.

– Ура, я буду сирники!

Іра посміхнулася: – Ну ось, тепер буду знати, що наша принцеса любить сирники.

– А ще мені подобається, як ти книжки читаєш вголос. Ще будемо читати?

– Будемо! Обов’язково будемо, – Іра нахилилася і поцілувала племінницю.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook