fbpx
життєві історії
Фініш в кар’єрі бабусі став її ігнор день народження мого старшого сина. Тобто вона не просто не прийшла і нічого не подарувала, вона навіть не подзвонила. Я звичайно все можу зрозуміти – немає часу, немає грошей. Але зателефонувати то можна?

Мої стосунки з родичами чоловіка останнім часом стали досить складними.

Коротенько опишу цих персонажів. Мама чоловіка, молода жінка, їй ще немає 50 років. Нещодавно вийшла заміж, працює, живе у власній квартирі, з фінансами все в порядку. Сестра чоловіка – молодша за нього на 2 роки, одружена, народила рік тому доньку, в декретній відпустці, живуть в орендованій квартирі. Це я до того, що у кожного з них своя сім’я, але чомусь все одно лізуть до нас в родину. Вони чомусь вирішили, що можуть давати непрошені поради, що мають право вказувати, як нам жити і виховувати дітей.

Раніше ми спілкувалися більш менш нормально, ходили один до одного в гості, збиралися на свята. Але десь рік тому мене почало набридати, що вони займаються тільки збором пліток, негативу і активним пропагуванням своєї особистої думки як єдино правильної.

Причому це стосувалося мого сімейного життя безпосередньо. Мені вказували, що я неправильно виховую дітей, що я багато витрачаю грошей, що я роблю те, що не слід робити, і не роблю те, що потрібно. Зокрема, я була зобов’язана з будь-якого звуку його мами і сестри зриватися і бігти на допомогу, навіть якщо у мене були свої справи – робочі, сімейні. Ну добре, бігла, допомагала.

Коли просила посидіти з дітьми, і мені не просто треба було погуляти або відпочити, а в лікарню, вони робили кислу міну і знехотя забирали дітей. А потім я вислуховувала, які вони неслухняні, невиховані, і далі йшли лекції на тему: “Як треба виховувати дітей!”.

Коли я йшла на зустрічі з подругами або виходила на підробіток, а чоловік залишався з дітьми, вони вважали великою необхідністю висловитися про відсутність у мене материнського інстинкту і моїй гулящій, несімейній натурі.

Якщо Роман дарує мені на свята новий телефон, прикраси – робить дорогі подарунки, то їх просто розриває від обурення – що за непотрібні витрати і як ми можемо собі їх дозволити?

Я мовчала, не хотіла конфліктних ситуацій створювати, частіше йшла від відповіді. Зараз думаю, даремно це я їх щадила, треба було відразу висловлювати в обличчя свої невдоволення. Тому що до його мами, як до бабусі моїх дітей, у мене є певні претензії.

Вона ще з народженням первістка заявила, що своїх дітей вона виховала, тепер живе для себе, і ми не повинні навіть думати скидати відповідальність на неї. Але ніхто і не змушує її сидіти з онуками цілодобово безперервно, одягати і взувати їх. Можна ж і раз в тиждень взяти дітей і сходити погуляти з ними в парк, можна просто зателефонувати і запитати, як у них справи.

Можна і на ранок в Новий Рік прийти. Але моя свекруха ніколи цього не може зробити, зате може передати через чоловіка пакет ношених дитячих речей, так таких, що соромно дома одягнути, може віддати дітям недоїдені нею самою продукти: зіпсовані фрукти, солодощі з вичерпаним терміном придатності, якісь старі дитячі креми і шампуні, якими хтось користувався, і все це зі словами – ну не пропадати ж. Ну вже вибачте не треба, діти і без цього обійдуться. Жодного разу за весь цей час вона не прийшла в гості до дітей, просто так, з шоколадкою або без.

До дітей наших Ірина Іванівна відноситься холодно, може тільки посварити і вказати на їх недоліки, все, що вони чули від неї у своєму житті, це слова – відійди, не заважай, не чіпай. Фініш в кар’єрі бабусі став її ігнор день народження мого старшого сина. Тобто вона не просто не прийшла і нічого не подарувала, вона навіть не подзвонила. Я звичайно все можу зрозуміти – немає часу, немає грошей. Але зателефонувати то можна? Онуку 6 років, можна і поговорити з ним вже, сказати вітаю, люблю, всього найкращого тобі. А він чекав до речі (дзвонили їй в той день вона трубку не брала.

До сестри чоловіка як би претензій немає, у неї своя маленька дитина, я і не думаю, що вона з моїми повинна сидіти або якось там нам допомагати. Племінника вона принаймні привітала по телефону.

І ось останні пів року я тільки і дізнаюся про їх погане висловлювання в мою сторону. Сестра з мамою об’єдналися і вирішили, що я якось неправильно живу, не по “їхньому”. Зокрема, їх ображає той факт, що моя найкраща подруга – дівчина без дітей і самотня, а мені як сімейній людині, не дозволено спілкуватися з нею. І вони розпускають чутки про наші з нею пригоди, в яких я просто гуляща жінка, як і моя подруга.

Коли Роман ніяк не відреагував на ці нісенітниці, вони пішли далі і вигадали, що я обговорюю свою свекруху в самому негарному світлі, розповідають усім, яка вона погана бабуся, що вона нам зовсім не допомагає, а тільки вимагає допомогти їй. І ось у неї є стовідсоткове джерело, але хто це, вона говорити не буде, бо не підставляти ж людину. А правда в тому, що такого взагалі не було.

І ось на довершення до всього цього зараз відбувається така ситуація: недавно чоловік побував в гостях у сестри (поїхав на її прохання посидіти з племінницею). І вона йому повідала, що вони з мамою вирішили встати на шлях просвітлення і дружити сім’ями. При цьому, вона не забула згадати про те, що я постійно зраджую своєму чоловікові, поки він на роботі, кидаю дітей одних вдома і їду на пошуки пригод. Але вони мені вибачають, і тому я теж повинна встати на цей шлях і почати дружити з ними.

І ще вони вирішили, що мій чоловік повинен поміняти роботу, так як мало заробляє. Просто кожен місяць вони дзвонять в день його зарплати і просять позичити грошей, ми позичаємо, вони віддають. Але в останній місяць ми відмовились позичити їм, так як на носі свята і двоє дітей у нас все-таки. Ось тепер вони знаходяться в активному пошуку роботи і підробітку для свого сина і брата.

Я в цій ситуації зайняла позицію пофігіста. Тобто на ці їхні висловлювання я відкрито ніяк не реагую, просто не спілкуюся, не дзвоню, живу своїм життям. Від допомоги їм я не відмовляюся, завжди говорила, потрібна допомога, зателефонуйте запитаєте.

Я допоможу. АЛЕ! Якщо це буде мені не на шкоду. А якщо я просто не зможу з об’єктивних причин (хвороба, робота, відсутність можливості), тоді так і скажу, тут вже не ображайтеся. Але спілкуватися немає у мене бажання, як і йти на відкритий конфлікт. Хоча з їх боку йдуть постійні провокації, таке відчуття, що мій ігнор їх тільки ще більше дратує і запалює. Хочу подивитися, як далеко вони можуть зайти в своїх спробах вивести мене з себе.

І Новий Рік вони придумали святкувати разом, тобто ми повинні до них приїхати, допомогти з цим, відсвяткувати за великим родинним столом. А я не хочу, тому що свята для мене повинні бути святами – я роблю те, що мені подобається. А подобається мені не готувати тазик олів’є і випивати перед телевізором, але вони з цим в не згодні.

Ось і знову надзвонюють Роману в спробах напоумити його безглузду дружину, яка ніяк не хоче встати на шлях просвітлення. Але ж просто приїхати в гості з тортиком, сісти за мною за один стіл і сказати “давай забудемо все погане між нами і будемо нормально спілкуватися”, просто зателефонувати і запитати як справи у дітей, просто взяти їх на прогулянку в парк – це ж що –  з роду фантастики, це не дозволена розкіш для них.

Роман ніяк на це все теж не реагує. Він зазвичай відрізає їм: Це моє життя, моя сім’я, мене все влаштовує, не лізьте. Але для них це як червона ганчірка для бика. Не приймають вони того, що у сина може бути все добре, їм прям треба знайти у нього проблеми і вирішити їх, навіть якщо їх немає. Зате коли реальна допомога потрібна, фиркають, носи вернуть. І потім навіть звертатися не хочеться, а вони незадоволені думають, що я зазналася, корона на голові у мене.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – dsnews.ua

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook