fbpx
життєві історії
Фрося іноді навіть не по одному, а по двоє хлопців водила за копну сіна, ховалася там з ними. А потім вибігала завжди перша, розтріпана-розхристана, розпашіло-вдоволена. Заміж вийшла за Марка з найзаможнішої родини села. Завагітніла і зникла.

Фрося іноді навіть не по одному, а по двоє хлопців водила за копну сіна, ховалася там з ними… А потім вибігала завжди перша, розтріпана-розхристана, розпашіло-вдоволена. Що там казали люди за спиною – відскакувало від неї, як горох дощу від шибки.

Ну, така вдалася, бо народилася в ніч на Івана Купала. Стара баба Параска, сільська “шептуха”, так і сказала Фроськиній матері, вдові Олені:

– Воно або само пройде, як долю стріне, або ні, якщо то і є її доля. А ти навчи дівку всьому, що треба, аби клопоту тобі в пелені не принесла.

Фрося школу так-сяк, ще й непогано, закінчила, поступила заочно вчитися. Пішла працювати в колгосп, до своєї ж тітки помічницею на складі. Ну, а кавалери… Хто оженився, хтось поїхав вчитися.

Та нові підросли.

Марко, син голови колгоспу, на два роки менший, очей з неї не зводив ще на її випускному у школі. А тут і сам закінчив школу, і все літо перед вступом до інституту вони з Фросею в тому сіні, а ще у колгоспній лазні, і провели.

– Ми з тобою одружимося, плювати мені на плітки і думку батьків, – заявив їй Марко.

Фрося як могла, відмовляла хлопця.

– Я тобі не пара, в мене он яка репутація, та й моя сім’я твоїй не рівня… Не треба те тобі.

Та Марко поставив ультиматум батькам: як будете проти, вчитися не піду, візьму Фросю і поїдемо світ за очі.

Марко єдиним сином був у Катерини з Остапом. Зітхнули і пішли сину на зустріч.

Через два роки, коли Марко на другому курсі заочно вчився, справили тихе весілля. Зовсім не таке, як належало гуляти в найзаможнішій родині села…

Поселили молодят у великому новому будинку разом з батьками Марка, в окремій половині зі своїми дверима.

Добре жили, Фрося хазяйкою виявилася гарною, і з городом невеличким справлялася, готувала, на зиму заготовки робила, чекала Марка з сесій.

От тільки рік минув, півтора, а онучат батькам все нема й нема.

Остап – ще красивий, піджарий, у тому самому розквіті сил, що приходить до чоловіка на початку п’ятого десятка, – не дуже й переймався, більше хотілося вже нянчити малечу жінкам, Катерині й Олені. Хоч між собою вони не дуже й ладили, але тут їх бажання сходилися.

А Фрося все не груба.

І ось наприкінці другого року подружнього життя нарешті новина – молода дружина чекає дитинку.

На п’ятому місяці вагітності Фрося зникла.

От просто зникла і все. Звичайно, подали на розшук, все, як належить.

Але пройшло з півроку, а про дівчину ні слуху ні духу, ні про живу, ані про яку іншу.

Марко журився і бідкався не те слово, схуд, змарнів.

А от Олена якось спокійно переживала зникнення доньки, ховала глибоко в собі тривогу і журбу.

Між Катериною з Остапом після зникнення невістки наче кішка пробігла.

Воно й до того було між ними всяке, Катерині сільські “сороки на хвостах приносили чутки про походеньки чоловіка на сторону, вона нерви і йому і собі псувала, але на гарячому не ловила. Та й навіть якщо правду тріщали сусідки, що вона могла вдіяти? Не розлучатися ж… Та останнім часом віддалилися з чоловіком ще більше.

До того ж, Остап в обласний центр зачастив. Говорив, що готує грунт під свою справу, під майбутній бізнес, бо колгоспи чекає забуття – он які зміни навкруги творяться…

Катерина проти нічого не мала, була тільки “за”, лише не розуміла, чому не залучає чоловік сина, не бере з собою. Вважала, що то було б корисно для Марка, відволікся б, у справах з батьком забув би про сум. Та Остап говорив, що ще не час, що як все підготує – то і покличе сина на допомогу.

…Що підштовхнуло Марка поїхати тихцем одного разу за батьком?

Можливо, тихі нарікання Катерини, що, мовляв, батько собі в області коханку постійну завів, а, може, якесь інше внутрішнє відчуття дало стусана в спину…

Взяв свою машину і поїхав за батьком непомітно.

Остап заїхав у місті в якусь контору на півгодини, а потім погнав авто у приватний сектор обласного центру.

Зупинився біля охайного цегляного будиночку, оточеного затишним садком, з альтанкою і гойдалкою.

На тій гойдалці і побачив з вікна машини, повільно їдучи повз, Марко Фросю з немовлям.

Поруч стояв його батько, Остап, а теща Олена виносила з будинку заварник з чаєм…

Марко розвернув машину далі вулицею і поїхав додому. Все стало на свої місця.

…Остап лишив хату в селі Катерині, але згодом будинок продали, і Марко забрав матір до себе в Італію, куди виїхав одразу після розлучення з Фросею. Там він створив родину, осів і пустив коріння.

Олена вже померла. Вона єдина знала все від початку про Фросю з Остапом, про їх кохання і про дитинку.

Фрося з Остапом виростили сина і доньку, тримають в області кілька магазинів, допомагають дітям з онуками.

Марко до батька досі неродичається.

Тітка Єфросинія кожної неділі – у церкві. Допомагає в храмі, а на своїй вулиці. на перехресті, облаштувала маленьку капличку.

 – Я не знаю, як сильно винувата і чи простимі мої гріхи, – закінчує свою розповідь про своє життя Єфросинія. – Та доля моя, видно, саме така, і я за неї вдячна Богу. Бо життя моє – щасливе.

Автор – Альона Мірошниченко.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук заборонено.

Фото ілюстративне – chehov-life

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page